Талант побачити свою дитину

діти, виховання, ранній розвиток

Підслухала у Нарушевича – “Не намагайтеся з хорошої яблуні виростити грушу“. Ішлось про те, як батьки намагаються зі своїх дітей ліпити себе – за своїми смаками, поглядами та баченнями. Віка ще така мала, а я поки що така уважна (кажуть, далі буде все не так) – але так хочеться все зробити нормально. Не ідеально і не правильно – а просто нормально. Побачити, якою є моя дитина. Розпізнати і не зламати в ній чогось “її”, не витоптати щось мені незрозуміле, і не засіяти туди щось власне, чуже їй і непотрібне.

Я вже починаю собі підмріювати – о, вона так любить гратися тканинами. Буде дизайнером! Або хоча б матиме гарний смак. О, любить роздивлятися картини – хммм, може, буде художницею?! Так довго може уважно щось дрібне досліджувати – буде як тато, така ретельна, може, буде хірургом чи інженером?

Так хочеться своїй дитині всього найкращого – віддам на балет, на шахмати, на скрипку, і ще на ударні (так прикольно!), а ще на фехтування (постава) і стрільбу з лука (концентрація). Та вона буде ходити на все, що можна! Пам’ятаю, я так в дитинстві мріяла про літературний гурток (ха-ха, в 90-х читання взагалі було не в тренді) – їй я організую власний дитячий книжковий клуб; а захоче малювати – організую власну виставку маленької художниці. А щоб хотіла вчити не лише англійську, а й іспанську чи німецьку, все зроблю, щоб повезти малу у всі ці країни і надихнути на любов до подорожей і лінгвістики.

Отак собі інколи думаю. І аж хочеться вже негайно почати шукати гуртки, секції, клуби, і вже починаю приглядатися до невинної малої дитини в памперсі, прикидаючи – гуманітарій? Математик? Креативна особистість, а може, взагалі лідер? Може, ранима і тонка душа? А може, вічний оптиміст-шибайголова? Хто ти??? Як тебе розпізнати?

Якби мені одну мамську суперсилу, я б замовила собі талант бачити свою дитину, по-справжньому, по-чесному, без власних фільтрів і нашарувань. Може, вона взагалі не хоче бути КИМОСЬ? Може, вона хоче тихенько собі читати книжки десь в кутку, і не треба мені переживати, що вона “якась некомунікабельна”? І “свіже повітря” її не манить – ну то й що, не всім же бути душею компанії. Чи – навпаки – водитиме додому натовпи однокласників, і замість музики і фехтування, вічно розрулюватиме якісь дитячі дворові “стосується кожного” (та нащо їй того, та давай вже займися чимось серйозним!)

А може, вона битиметься в класі? Чи їй ну ніяк не піде англійська. Не матиме друзів. Свинячитиме у себе в кімнаті. Ненавидітиме літаки, поїзди і автобуси. А ми – та як!!! Та в нас же ж така мирна сім’я, спільні вечері, поцілунки на ніч, бабуся і тато лінгвісти, мама так любить спілкуватися і прибирати, а мандрівки це взагалі святе, як без цього?  А вона бере і не відповідає всім очікуванням. І хто винен? Вона?

Ні, напевно – я вважаю, що у всьому винні батьки. Ну як винні – це не True Detective, і не Шерлок, але батьки несуть відповідальність за все. І за те, що були занадто добрими – також. І за те, що не побачили того, що дано, і за те, що вперто щепили те, що не дано. Бо дитина – це ваш сад, який вам ростити, і який від вас залежить.  Від вас – але не вам. І якщо ваша груша вперто не плодоносить – перевірте ще раз. Може, це дуже класна яблуня : )

2 thoughts on “Талант побачити свою дитину

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up