Mom’s Column: Як не стати мамою… для тата

62Дівчата, у знову у нас трохи гаряченька тема. Ми тут весь час мама-мама, бути мамою святе діло, мама-завжди-всюди-і-назавжди, але у всьому цьому “нестримному мамівстві” є один момент.

Момент, коли бути мамою, взагалі-то, строго заборонено, бо дуже шкідливо.

А на фоні всіх мамських гормонів, щоденних клопотів і круглодобового піклування, потрапити у цю пастку дуже, дуже легко. Я – про те, що часто на фоні цього всього ми забуваємось, і перетворюємо власного чоловіка на свою якусь другу-третю-п’яту дитину. Він, може, спершу пручається, може, не відразу врубується у цю нову тему, але ваша мамість така невблаганна і категорична, що у вашого мена просто може не бути виходу.

Ну, і він, все – приміряє уявний памперс і дурник, зручно вмощується в уявному візочку, і все в нього гаразд. І вам теж ніби все ок – якби не те, що ви самі себе зробили мамою-одиначкою. І рано чи пізно, це вас доведе або до істерики, або до депресії, або я не знаю – до чогось такого жахливого, як турецькі серіали по 1+1 (не знаю, що може бути страшніше у житті жінки).

Як це у нас так виходить?

А дуже просто. Все починається з памперсів. Підійміть руку, чий чоловік “не вміє змінювати підгузники”. Ви справді вірите, що це така с*ана вища математика, що дорослий дворукий і двоногий мужик не зможе її осилити? Ви дозволяєте йому це робити (точніше, цього не робити)? Вітаю, ви у групі ризику. Ви можете домовитись зі своїм чоловіком, що ви сидите дома і доглядаєте ваших дітей, а він працює і забезпечує вас, ви можете домовитись про розподіл побутових обов’язків, але “зміна підгузника” (це як символ всіх простих речей, які робити просто лінь) – це стосується вас обох; ви обоє батьки, це ваша спільна дитина. Так само, як “варити борщ” – ок, тут треба трохи щось вміти і знати, а “зробити бутери” – це раз і два, і якщо хтось “сидить голодний”, бо він не вміє класти сир на хліб, то що ж. Тут вже діло принципу 🙂 Хай сидить.

Всі речі, які ваш чоловік зробити може, але не хоче, і ви в цьому йому потураєте – це маленькі сходинки, які ведуть вас до цієї ролі: матері-одиначки при офіційній присутності чоловіка у житті сім’ї. І не треба звинувачувати в цьому чоловіків! Де тонко, там і рветься – якщо ви самі дозволяєте йому так себе вести, то він і буде так себе вести. Тут до психолога не ходи 🙂 Звісно, простіше “все зробити самій і не тріпати собі нерви” – тільки самій доведеться робити все і завжди. І так, досить складно і напряжно воювати за кожен сантиметр. Ну,  погодьтеся, чоловіків, з якими за рівноцінне партнерство воювати не треба, дуже мало в наших краях, бо все оце “виховання одностатевими парами, мамою і бабусею” (при живій наявності тата, в більшості випадків!), зробило свою чорну справу не на одне покоління.

Воювати доведеться – і якщо комусь вистачить просто нормальної розмови, то когось доведеться брати штурмом. А з кимось, можливо, і розійтися, як у морі кораблі (трапляються невиліковні випадки, ну їм пряма дорога до матусі під її затишне пенсійне крило, і до старості). Але скільки не спостерігаю жінок, які (часто через власну доброту) стали матусями для своїх же чоловіків (захисників! сили! підтримки – в теорії) – жодна з них не живе повноцінним життям. Людина звикає до всього – і до того, що ти все вирішуєш сама, також. І до того, що чоловік у тебе лише номінально, і що він все краще вживається у роль дитини, і веде себе не як дорослий чоловік (голова сімейства) – а підліток з важким характером і вибриками через день… До цього всього можна звикнути. І навіть не вірити знайомим, у яких все не так, а в глибині душі пояснювати самій собі – “у них насправді все теж жахливо”. Насправді ні, дівчата. Хто не дає вилазити собі на голову – у того й не жахливо. І чоловіків це теж стосується – просто рідше.

Жінка і чоловік – ріноцінні партнери у сім’ї. Не тотожні, не одинакові, але рівноцінні, тобто – вони вирішують кожен свої питання, і можливо, не завжди ідеально 50 на 50%. Але перекоси у 90 на 10 чи навіть 70 на 30 – це не партнерство; це хтось один вимушено стає “мамою” для всіх.

Недавно читала цікаву статтю про те, як насправді важко середньому чоловікові під 40 одружитись. Ну, бо у нас працює теорія, що чоловік – він завидний кавалер мало не до пенсії, а жінка після 30 вилітає з “ринку”. А по факту, неодружена жінка після 30 давно вже навчилася жити сама, і якщо вже зовсім не пощастить, то легко (порівняно) може стати мамою, народити собі дитину, і досить добре жити у колі хай неповної, але родини. Я знаю кілька таких жінок. Молодці.

А середній чоловік під 40 – теж давно вже втратив товарний вигляд (і сенс), та й бізнесменами-мільйонерами стали тільки одиниці (давайте подивимось правді в очі). Молодшим такі нецікаві, ровесницям (які вже навчились самостійно давати собі раду в житті) – також. І ти так і залишаєшся холостяком і “таким хорошим, але безпреспективним варіантом” аж до пенсії.

Відразу кажу – верхні два абзаци, це не мої висновки, це якась чергова стаття десь із групи Womo (обожнюю її). Але я багато в чому погоджуюся з її тезами. Бо часто ілюзія “боже, я лишусь сама, який жах, краще я хоча б номінально буду замужем” псує всенька життя української жінки. Не можеш забезпечувати родину самостійно? Ок, тоді жінка працює теж, але і побут, і виховання дітей ви рівноцінно ділите між собою. Можеш забезпечити? Ок, але це ще не означає, що ти диктуєш правила – бо жінка виконує свою частину справи (веде побут і доглядає дітей).

Не маєш бажання займатися дітьми і побутом? То не одружуйся, а відразу найми собі хатню робітницю, і не винось нікому мозок. Це – твої діти, твої нащадки, і як я часто кажу, 50% акцій цього проекту – твої. Тому скидати все на плечі дружини – безвідповідально. І так самісінько безвідповідально і на місці дружини – добровільно скидати все на свої власні плечі. А потім ще й плакатись, що “він забив на все, я сама”. Так не дай забити! Не роби сама! Борись за своє місце під сонцем 🙂 Бо, в принципі, ніхто не зобов’язаний тобі його давати на блюдечку 🙂 Навіть твій коханий чоловік 🙂

Врешті-решт, оці “гіпермами” крадуть у своїх дітей нормальне майбутнє, а з дітей складається місто, країна, нація, і потім всі кажуть: “А в Євро-о-о-опі такі уважні тати і чоловіки”; ну ясно. Там все по іншому. І щоб у нас було по-іншому, доведеться трохи постаратись також 🙂

 

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!