Mom’s Column: Мамоненависництво, і як з цим боротися

keep-calm-and-shame-on-you-14Десь у нетрях фейсбука, випадково мені відсвітила чиясь фраза: “…та в нашому суспільстві не те що відсутній культ материнства – у нас мамів з малими дітьми ледве терплять, і то, коли сидять тихенько…” (за достовірність порядку слів не відповідаю, ну суть мені передати вдалося).

Я подумала-подумала, і мені таки пригоріло: правда! Правда – у нас насправді суспільство латентних мамоненависників 🙂 Вголос – усі шанують мамів, всі моляться на мадонну з немовлям, всі називають мамство “найважливішою з професій” (ну ок – майже всі!). А насправді… Адже усі оці поблажливі повчання, всі оці невдоволені вирази обличчя, всі оці неприйняття твоїх конкретних форм виховання твоїх же власних (!) дітей. Всі оці образи “ідеальних мам” (а, значить, жінок, які приречені на занижену самооцінку). Всі ці речі, які начебто во благо – а насправді, завуальовано-замасковано таки демонструють оте “ледве терплять”.

Молоді мами (ну або будемо точніші – мами маленьких дітей), а з ними за компанію і вагітні,  – це не найкомфортніші члени суспільства, це зрозуміло. Діти постійно метушаться, шумлять, плачуть, пісяють, зригують, вовтузяться, ставлять трильйон питань, а ще б’ються, скиглять, ниють і взагалі, поводяться… як всі інші люди. Просто без поділу на “при чужих не можна” чи “таке тільки вдома”.

WomanBoxerHC1310-copyДіти  – це люди в процесі виховання, і виховуємо їх не стільки ми, батьки, як саме життя, і навчання це триває постійно, у всіх місцях, у кожен час, і для цього вихованого процесу (так задумано природою) дітям дано ВОНО: загальне, ціле життя. З магазинами, церквами, театрами, громадським транспортом і так далі. Повноцінно виховати дитину, закрившись із нею у чотирьох стінах (або ще краще – звукоізольованому карцері) не вийде.


Більше СаніБані – на фейсбуці: https://www.facebook.com/sunnybunnysblog/ 


Так виховувалися всі – і якось парадоксально, що ставши дорослими (але ще не дорісши до власних дітей, або перерісши виховні їх періоди) – деякі люди про це забувають. І реально бісяться від вибриків дітей – чужих, знайомих, незнайомих, випадкових. І навіть коли мама починає проводити той необхідний (і такий спонтанний завжди) виховний процес – це їх ніскілечки не зупиняє.

Я розумію – можна сердитись на маму, яка сидить з цегляним лицем, коли її дитина псує ваші речі. Мама відповідає за свою дитину – і ви не маєте ставати жертвою поведінки чужої дитини, це так. Але ж даруйте – середня мама це не мікс Комаровського, гештальт-терапевта і Ошо. В неї запросто може не виходити; її методи можуть бути помилковими, або невчасними, або навіть для вас неприйнятними.

Але ж не вам їй про це казати! Не вам звинувачувати її дитину в дикості чи там невихованості; не вам закочувати очі чи вимагати її покинути спільну територію. Ви теж не дерево, і теж можете легко самоусунутися з зони вашого власного дискомфорту – що ж це за совдепівська звичка вимагати такого у інших? Замість, щоб зробити це самому?

Коли моя дитина плакала-скиглила в якісь черговій ощадкасі, і я намагалась заспокоїти її всіма можливими методами, але половина черги мовчки “страждала” із закоченими очима – хіба це не яскрава ілюстрація негуманної поведінки? Хіба це не те саме, що дратуватися на людину на інвалідному візку, яка заважає вам швидко зайти в ліфт? Чи на літню людину, яка надто повільно рухається тротуаром? Чи які ще соціальні ролі, до яких ставляться з більшою терпимістю, ніж до молодих мам (а, отже, і до жінок в цілому?)

Може, проблема в тому, що наші нещасні і перелякані незахищені верстви населення вже стільки натерпілись, що самі намагаються не дуже “мозолити очі” дратівливій і злій публіці… А мами – вони фізично не можуть “не мозолити очі”, бо ті ж самі діт божеволіють вдома, і вимагають (несвідомо, чи підсвідомо) вливатися у той самий соціум… Який вони часто так дратують 🙂

NEtCta1aJqLKwA_1_bЯ знаю, що є інша сторона медалі – катастрофічні “яжмами”, які вміють задовбати своїми дітьми і стилями виховання навіть інших мам 🙂 Але я тут не про точки екстремуму – а про те, що до мам з дітьми (і вагітних теж) ви зобов’язані ставитись з розумінням; зобов’язані – бо ви ТЕЖ ТАМ БУЛИ. Або були, і будете, а може, будете, і ще не раз. Ви – того ж поля ягода, і з того ж тіста калач, ви всі були дітьми, і теж галасували, бігали чи вели себе не… недосвідчено 🙂 скажу так 🙂 Ви теж були в процесі виховання – і бачте, з вас виросли чудові люди, тож не створюйте матусям додаткове емоційне навантаження своїми закоченими очима. Повірте, все оце нон-стоп виховання 24 на 7 – це й так нелегко.

Бо виходить, що це якась дідівщина – кожна з нас мусить пройти це коло пекло, щоб потім пережити його і “відриватися” на інших? Чи як? Давайте розірвемо це зле коло – і будемо добрими. Будемо уступати місце вагітним, і мамам з дітьми пробачимо некошерну поведінку, і не дозволятимемо собі нахабства типу зауважень незнайомим (та й знайомим теж!) – “та ж йому захолодно!”, “а воно не задушиться в тому слінгу?!”, “нащо ви приволокли його з собою в той паспортний стіл?”. Йому чи їй нормально. І не задушиться. І було дуже треба, тому й приволокла. Мами знають краще. І мами просто не хочуть вносити в процес виховання своєї дитину перчинку типу посилання вас нафіг 🙂 Вони виконують свою роботу, і вони нею обеззброєні перед вами.

Давайте будемо добрими з мамами? Вони ж будуть добрішими з дітьми… А діти – зі світом. А добрий світ ще нікому не завадив, правда? 🙂 

42

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up