Mom’s Column: Дитина, що обирає нас

39Колись я прочитала одну статтю про африканське плем’я, жінки якого, вирішивши завагітніти, впадали у своєрідний транс. Завданням трансу було “почути пісню” свого майбутнього малюка. У цьому медитативному стані жінки й справді вловлювали це напівкосмічне послання, і запам’ятовували специфічну мелодію на все життя. Це був у них ніби знак від “вільної” душі  – “Мамо, я вибираю тебе”. Коли мелодія “з’являлась” у голові у жінки – аж тоді вона могла завагітніти, а сама “пісня” ставала своєрідним оберегом-колисковою її дитині на все життя.

Ця трохи езотерична стаття наштовнула мене на цікаву думку. Планувати власне батьківство найкраще тоді, коли ти будеш готовий до зустрічі зі своєю дитиною, і коли зрозумієш, що вона – твоя дитина – також тебе десь там на вищих рівнях “обирає” – а, можливо, навіть “чекає”! Таке трохи містичне бачення батьківства – дуже приємне, і перетворює природний і банальний процес дітонародження у справжнє диво, у свято, яке завжди з тобою; і врешті-решт, не дасть навіть у найважчі часи відчаю чи втоми скотитися на пси, і стати жахливою мамашою, що ненавидить власних дітей і мріє знову стати “вільною”.

Коротше: все має відбутися вчасно.

Зараз я пригадую наше життя ДО народження дитини, і бачу, що в якийсь момент нам її забракло. Забракло, як чогось нового, як наступного етапу, додаткових клопотів (що дозволять покинути таку затишну – і набридлу до півсмерті) зону комфорту. Раніше ж здавалося, що, навпаки, треба уникати труднощів (ну я, принаймні, жила за такою схемою) – але ось ви вже затишно закопалися у своє життя, зручно вмостилися, знайшли кохання, притерлися, одружилися, позбулися страхів та комплексів. Познаходили роботи своїх мрій, близьких по духу людей, побували у містах та країнах своїх снів, навіть кота завели.

А далі типу й не нудно, і не тупо, але якось – або змінювати місто чи країну. Або напрям діяльності. Або безкінечно гульбанити. Або -я не знаю, технарям і ентузіастам саме час “старт-апити”, але якось в цій круговерті можливостей і неможливостей згадуєш собі про велосипед, який вже існує мільйони років: власні діти.

Вічний двигун, вічний засіб від всіх депресій, вічна мотивація і здорова доза стресу. Вічний сміх, врешті-решт, бо що може бути в цьому світі краще за сміх? Навіть якщо він попереміш зі сльозами.

І в якийсь момент ми вирішили “прислухатись”. Звісно, не обійшлось без фолієвої кислоти, урочистих останніх лазерних боїв, лижів, важких рюкзаків і келихів всього найрізноманітнішого, не обійшлось без читання різних там книжок по темі, ранкових пробіжок і піднімання гемоглобіну до захмарних рівнів. І все це теж було природним – якщо збираєшся покинути зону комфору, то звісно, що робитимеш це зі всім спорядженням, а не, зажмурившись, вниз головою.

Але справді – зробити крок від дівчини до жінки (від хлопця – до чоловіка) – це стати відповідальним за чиєсь життя, крім свого. І зрозуміти, що тебе також вибирають – і що ця твоя дитина теж стане твоїм уроком. І не вам оцінювати її, як особистість, а якраз навпаки  – це вона колись оцінить вас, і виставить вам найстрогіші “бали”. І навіть якщо ці бали не будуть максимальними ніколи і ні в кого – не варто з самого початку ставати байдужим “двієчником” – краще продовжувати боротися за кожен день, за кожну “підвишку” і за кожен плюс в умовний “щоденник” свого батьківства. 

Діти – вони хотіли як краще 🙂 І ваші діти чекали саме на вас! За щось вам так пощастило 🙂 От і насолоджуйтеся своїм батьківством, без нарікань і риторичних запитань у небеса. 

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!