Сага про грудне вигодовування: ІДЕМО ДАЛІ! Очікування VS Реальність

Лонгрід про грудне вигодовування з трьох частин

частина 2:  Очікування VS реальність

…і що з цим робити…


Щиро бажаю майбутнім мамочкам, щоб їхнє ГВ було легким і простим (таких випадків багато, жаль, не знаю статистики). Розкажу про свій трохи трешовий досвід – можливо, комусь він знадобиться.  Отже, крім того, що ГВ – це  спочатку боляче, дискомфортно і незвично майже у всіх, в мене був ще й свій власний ряд труднощів:

  • По-перше, Віка народилась слабенькою (після гіпоксії), і зовсім не мала сил смоктати груди.
  • По-друге, самі груди в мене були досить “незручні”, надто тверді, з малими сосками (я не могла, за прикладом сусідок по палаті і згідно трактатів з курсів для вагітних, “просто взяти грудь “сендвічем” в руку і направити дитині в ротик”). Попри мою святу впевненість, що всі навколо в державному пологовому тільки й чекають, щоб я налагодила своє грудне вигодовування, дитячі медсестри майже відразу затаврували мою доньку “унікааально лінивою дитиною”, а дитяча лікарка глянула на мене, зарьовану, сизим оком, поцікавилась, чи плаче дитина від голоду, і за якусь годиу я вже бадьоро колошматила дитячу суміш в свіжокупленій пляшечці. Це при тому, що я спеціально не купувала собі в пологовий ніяких таких штук – я була налаштована на ГВ, і тільки на ГВ.
  • По-третє, я страшно боялась понівечених сосків. Мені не пощастило колись вислухати пару страхітливих історій про тріщини і побачити рани на грудях подруги. Тож в пологовий я їхала з отакенною банкою “Пурелану” і намірами будь-що уникнути травм від перших прикладань малюка до грудей. Я знала все про “сендвіч-метод” і теоретично шарила, що дитина має захоплювати ротиком не лише сам сосок, а й ареолу навколо нього; але практично – дитина взагалі не хотіла брати груди.

Після пологів і епізіотомії, чесно кажучи, я зовсім не була готова витерпіти ще більше болю. Тому в якийсь момент навіть трошки зраділа “невдалому початку” і була готова стартанути ШВ. Але розум покинув мене не надовго – і я крізь криваві сльози взялася знову за прикладання. Звісно, після пляшечки, з якої їдло лилось потоком, мої непропрацьовані груди здавалися дитині якимось знаряддям тортур – з них видобувати молоко треба було надривним смоктанням, ще й через силіконові накладки, які постійно злітали. Накладки – я досі не знаю, допомогли вони мені чи нашкодили, бо, з одного боку, з ними я хоч якооось, але почала годувати малу грудьми ще в пологовому, а з іншого – відівчити її від того, що молоко має обов’язково подаватись в компанії запаху пластику, було потім ой як нелегко.

Одним словом, Віка народилась 20 лютого – і аж 9 березня, це майже три тижні (!), взяла нормально груди. Навіть візит консультанта по лактації, Олени Перкін, відразу не допоміг – дитина вперто відмовлялась від грудей, попри кількагодинні спроби нових поз годування, способів прикладання та маніпуляцій. Олена порадила мені “метод гніздування” – на добу зачинитися з дитиною удвох в спальні, і наполегливо пропонувати груди. Ніяких накладок, сосок і дурників. Тільки груди – тільки хардкор))). Я була у відчаї, закрадалися сумніви (а може, й справді мала унікаааально лінива чи в мене “не такі” груди?!), в пологовому я під тиском педіатра і медсестер дала дитині суміш з пляшечки (“може, після цього вона вже ніколи й не візьме грудей”), а ще через банальну необізнаність пила багато чаю, і мені в ці перші дні прибуло стільки молока, що, невипите малою, воно перетворило груди на болючі, запалені камені, які мені крізь криваві сльози розмасажовували акушерки. На щастя, Олена заспокоїла мене: годувати я буду (бо все гаразд, молоко є і дитина здорова), головне keep trying.

І справді, так – за один день “гніздувального методу” Віка таки взяла груди. Це була справжня перемога (аж досі не віриться, як згадаю) – і величезне щастя! Після того ще було повно дрібніших хвилювань, але після того, як я змогла, подолавши всі сумніви і стереотипи, викинути накладки і пляшки, і таки привчити своє маля до грудей… Все це здавалося такими дрібницями! Я щасливо годувала Віку виключно молоком до 7-8 місяців, з неповним восьми почала вводити педагогічний прикорм, а трохи пізніше – педіатричний, з 10 місяців годую малу грудьми вночі (кілька разів), перед сном і вранці,  а також вдень (якщо треба терміново підгодувати або вона чомусь неспокійна). Далі буде видно.

Десь місяць після того, як дитина таки взяла груди, я ще вчилася. Я дивилась дуже класні відеосемінари Ніни Зайченко, читала різні статті за порадами Олени Перкін (деталі – в частині 3), вчилась прикладати за вимогою, і так далі. В нас були такі моменти: Віка їла дуже мало часу (5-10 хв максимум один сеанс), досить погано набирала вагу (по нижній межі, в районі 600 грамів), я не відразу навчилась годувати сидячи (що дуже зручно, до речі), а годувала лежачи і спершись на лікоть, від чого мене боліло все тіло, на ліктях були синяки, і ясно що здавали нерви. Потім ще були лактаційні кризи (здавалося, що мало молока – і дитна хотіла їсти мало не щогодини), потім періодично червоніли і пекли соски (виявилось, треба було просто їх обтирати содою в душі, кілька разів на день, за 1-2 дні все минало)…

Але десь коли дитині виповнилося 3 місяці, я пройшла всі рими і крими, і зрозуміла, що все нормально і без  встановлених кимось “норм”, що моя дитина може наїдатися і за 5 хвилин, і бути здоровою з невеликою вагою. Перевірила, що треба просто багато пити (від 2 літрів рідини на день, і бажано теплої), бути ситою і задоволеною (їсти все, навіть полуницю і шоколад в розумних рамках, якщо дитина не має алергії, ясне діло). Десь в цей період молоко “вивчило” мою дитину, перестало прибувати над міру, я нарешті позбулась вкладок в бюстгалтер, ми з Вікою ввійшли в повне порозуміння і могли собі давати раду будь-де і будь-коли.

Ми гуляли, годувалися в парках, гостях, торгових центрах, машині – в нас це все відбувалося легко і просто. І я весь цей час дякувала собі самій, що була розумницею, не слухала дурних порад і залякувань, взяла себе в руки і таки годувала свою дитину грудьми до року (а може, й довше – to be continued!) А також близьким – що підтримували мене, бо це справді дуже важливо для мам-початківців.

Продовження – у  частині №1 і частині №3

 

2 Replies to “Сага про грудне вигодовування: ІДЕМО ДАЛІ! Очікування VS Реальність”

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!