Їсти, молитися, любити в декреті :)

декрет, мама, їсти, любити, молитися

Ще один добрий пост на Сонячному Зайчику,  основна фабула якого: “Щастя – в простих речах”. 

В простих – і доступних завжди, навіть в декреті, і не лише для жінок, а й для чоловіків. Тут буде іти мова не про “жінку – берегиню вогнища” чи “жінку, чиє щастя у дітях і кухні”. Ні. Жінки не мають якихось особливих “покликань” чи “обрізаних версій щастя”; і якщо чиєсь щастя – керувати екскаватором, відділом чи  країною, то яке значення, яка у тебе стать? Я – про те, що іноді, потрапивши у декрет (звучить як у пастку, це не так; але іноді відчуття чомусь дуже схожі) – жінки (ну ок, і чоловіки теж, вони ж теж сидять в декреті? 😉 – почуваються нещасливими.

У постінформаційному світі не можна бути щасливим просто так в принципі, а коли ти ще обмежений у часі та просторі, то взагалі. Стати успішною. Не пропустити шанс. Скільки можливостей! Всі мають бути твої.  Духовний розвиток. Але і про здорове тіло (в якому здоровий дух) не забути. Щось особливе, якийсь стартап, стрибнути вище голови, стати кимось. Діти, родина, побут, гроші (гроші, гроші!) – житло, машина, споживацтво і шопоголізм. Побувати всюди, де тільки можна. Ще там щось. Та купа всього!

Тому що, часом здається, все навколо рухається так стрімко і по висхідній, і лише ти отут така з вічними кашами і памперсами. Я не дивуюсь, чому іноді людям мого покоління страшно ставати батьками. Страшно, бо здається, що після пологів світ зосереджується у чотирьох стінах. Здається, що ти втрачаєш усі можливості, які тільки можна втратити, і губиш всі сенси, які можна загубити.

Здається, що і стосунки з коханим вже ніколи не будуть такими красивими й романтичними, і взагалі, у вашому житті запанує вічний хаос, який вже ніколи і нікому не зупинити.

І знаєте, це правда. Мені б дуже хотілось написати щось про людей, які зуміли після народження дитини “не зупиняти планету” – і вже  через місяць у крутій фізичній формі запустити світовий стартап. Але таке виходить лише у суперзірок, та й то не в усіх. А більшість новоспечених мам залишаються вдома, сам на сам з дитиною і горою хатньої роботи, та ще й з доступом до інтернету 24 на 7, а тобто – з вічним, круглодобовим нагадуванням про те, що світ не стоїть на місці, і поки ти там з тими памперсами, вони роблять таке, що… І як тут не зажуритись?

…А дуже просто. Варто лише нагадати собі, що щастя – не в досягненнях, не в перемогах, і не у примарних успіхах. Щастя – воно в тому, аби вміти його бачити. Завжди і всюди – і в декретній ізоляції також 🙂

Що таке життя? Що важливе? Справді важливе – без чого не проживеш? Маслоу таки щось знав – гляньте уважно на його піраміду, нижній рівень її – це база, це їжа і безпека, наступний – це любов (до себе, до близьких, і до неблизьких теж). І наступні рівні – це пошук свого місця у житті, пошук себе, і найкраще “бачиш” себе під час різних духовних практик (“молитва” – вона у кожного своя, хтось ходить до церкви, хтось медитує, а хтось із головою поринає в улюблену справу).

Давайте детальніше?

Їжа. Останні роки, бігаючи від надривного ЗОЖу до не менш надривного кулінарного фанатизму, у мене все частіше виникали думки про те, що їжа – це взагалі не важливо. Є ресторани, напівфабрикати, гранола, зрештою. Ще цей радянський культ їжі з його салатами і голубцями в томатному соусі (як складно, господи ж ти мій! Їжа має бути простою!). І ти така думаєш – їжа?! Подумаєш, така дурниця.

А їжа – це база життя. Я, знаєте, назвала цей пост вже після того, як його написала. Елізабетине (тої, що Гілберт) “Їсти, молитися, кохати” лягає сюди ідеально. Справді – смачна їжа, приготована з любов’ю, для родини, для найближчих, для гостей, а ще якщо разом, це – краса життя. Я досі під враженнями від Бабусі із “Кульбабкового вина” Бредбері, і досі мрію, що стану такою: буду осередком смачного, запашного, світлого і доброго світу для своїх близьких. Я не хочу “готувати їжу” – це й справді нудно і виснажливо, я хочу “готувати обіди” (вечері, і сніданки. І бранчі з ланчами, як без них!) – відчуваєте різницю?

Коли просто вариш борщ, тобі байдуже коли, хто і з яким настроєм його їстиме, ну або майже байдуже. Коли готуєш “ВЕЧЕРЮ” – це значить, що ти збираєшся влаштувати маленьке щоденне свято. Ти накриваєш на стіл, ти чекаєш “у гості” всіх своїх (навіть якщо це лише одна людина), ти турбуєшся не лише про страву, ти ставиш на стіл приправи, свіжий хліб, перетираєш до нього масло з кропом і часником, ти ставиш чайник, думаєш, що подати на десерт…

Ти робиш магію. І не важливо, ТИ – це жінка чи чоловік. Хто в декреті – хто вдома – той і маг 🙂 А найкраща магія, це коли до чародійства вечері долучаються всі. І замість озлоблюючого “ну що, коли вже їсти?!” – хтось накриває стіл, хтось розкладає тарілки, хтось готує каву… Сімейна трапеза – це щастя. І чому б не зайнятись цим видом щастя у період життя, коли на інші трохи менше можливостей? 🙂

Далі – молитися. Скажете, це не база щастя? Молитися – це не відносно жодних релігій. Молитися – це концентрувати свою увагу на всьому найкращому, найприємнішому, найобнадійливішому! Це – розвивати свою душу. Вірити у краще. Порядкувати свої думки. Коли ви займаєтеся улюбленою справою – ви молитеся.

Ви молитеся, коли набираєте на пензлик фарбу… Коли продягаєте нитку в голку… Коли знімаєте кришку  з об’єктива свого фотоапарата. Все це – ваші персональні молитви, і всі ці речі роблять вас щасливими. І вони зовсім не вимагають мобільності, свободи дій і цілого світу вприкуску. Вам досить одну годину на добу для цих молитов – і ви будете щасливі!

І нарешті, любити. Не чоловіка, не дітей, не цілий світ – СЕБЕ. Тому що ви – це цілий світ, ви не знаєте іншого світу, іншого буття, іншої реальності, ніж ті, що у вашій голові. Тож любіть себе – і все, що у вашій голові, любіть себе всілякою, дозволяйте собі бути неправою і поганою, не давайте нікому-нікому ображати себе (навіть якщо вам “та просто здалося, сама себе накрутила”). Не беріть на себе забагато, не жалійте інших, не дозволяйте втягувати себе у чужі маніпуляції і власні ігри з почуттям вини. Ви – класні, вам можна все, ви чудові!

Бо любити себе – це основа любові до свого світу. Побачите – люблячи себе, ви зможете здорово любити і виховувати щасливими своїх діток, і любити свого чоловіка так глибоко і віддано, як ніколи не могли й сподіватися від себе. Вся любов іде від любові до себе; любіть себе, у своєму чортовому декреті, у розтягнутій футболці і з розтяжками на боках, усміхайтеся, смійтеся, радійте. Це – щастя; таке просте!

А складніші форми щастя – такі, як успіх і досягнення різних крутих цілей – наступний ваш крок, не забудьте його зробити (або зробити ще раз!). У вас все вийде 🙂  


А хто не зовсім просік все це декретне філософствування 😉 – давайте просто подивимось цей прекрасний фільм:

…або краще почитаймо ще прекраснішу книгу 🙂  Хотіла б, щоб цей пост трішки підняв настрій! 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up