Ідеальна, погана… хороша мама!

…Десь до 25 років я свято вірила, що я погана мама. На щастя, тоді в мене не було дітей, і якщо чесно, я взагалі була ніякою мамою. Але якщо б мене запитали, чи хочу я мати дітей – я б сказала: “Ні, в мене чомусь відсутній материнський інстинкт. Я не особливо люблю дітей і навіть не уявляю, як це – бути мамою. Напевно, я якась вроджена погана мама”

Мені здавалося, що діти і материнство – це категорії якогось далекого світу, майже фантастичного, мені навіть не особливо хотілося приміряти його на себе, ну а… Може, просто мені не доводилося натрапляти на однозначно щасливих мам? І склалося якесь таке загальне враження, що діти (власні діти) – це так важко і складно, а ще дорого, кропітливо і нервово, що я дивувалась – як взагалі люди наважуються ставати батьками? Для чого?! Що їх підштовхує?

Далі все змінилось, я вийшла заміж, і моє потенційне материнство з категоричного “Ні” – перейшло у більш зважене “Поки що ні”. Приблизно від 25 до 30 років я щиро вірила, що якщо вже стану мамою, то тільки бездоганною. Ідеальна мама як образ навряд чи був підглянутий у когось реального. Навпаки, я придумала його від зворотнього – от мені мама приділяла недостатньо уваги, а я своїм дітям буду віддавати весь свій час. От батьки дітей люблять порівнювати з іншими, заганяти в комплекси, не цікавляться їх захопленнями, а я… От хтось до вагітності практично не готується, а ми… От більшість і не чули про ранній розвиток і різні там неймовірні гуртки по 98 разів на місяць, а наші діти колись… Жан Ледлофф, Памела Друкерман, Ібука Масару, мадам Монтесорі, доктор Торсунов і ребе Ашер Кушнір – вся проштудійована мною література  (а ще курси, форуми і сайти для мам і про мам) підтверджували: мамою варто ставати або ідеальною, або ніякою.

Ну і в 30 я таки стала мамою. Плануючи вагітність, я (на пару з коханим) покинула всі свої погані звички, активно зайнялась спортом, збалансувала харчування, настроїлась на позитив, і… майже відразу зрозуміла, що ідеальною мамою мені не бути. 

Через токсикоз я харчувалась майже всю вагітність методом “бігла через місточок, схопила якоїсь-дряні-від-якої-дивом-не нудило-у-цей-момент, шматочок”; спорт виявився в моєму випадку протипоказом (навіть плавання (!)); пологи і ГВ – попри залізобетонні суперпозитивні настанови з курсів для вагітних – виявились саме тим, що іменується в народі як “п****ць”, і взагалі. Ідеальне материнство накрилося майже відразу.

Але я виявила одну чудову річ.
І під час вагітності, і відразу після народження дитини, та навіть у ті три дні в пологовому – я відчувала, що я щаслива! Мені траплялися переважно лише хороші люди, чуйні лікарі, з’явилося багато нових знайомих, я подобалася собі з вагою + 16 кг, навіть у транспорті майже завжди уступали місце. Хай з синяками на ліктях і кривавими сльозами, я таки домоглася (поки що 8-місячного) ГВ; знайшла, як тримати під контролем свої гормони після пологів; не відчуваю, що моє тіло після всіх тих випробувань стало іншим, мені подобається все, що зі мною відбувається (і навіть ці пекельні перейми вважаю тим, що мене не вбило, а зробило сильнішою – щось на кшталт роуп-джампінгу тривалістю в чотири години). І головне – мені так подобається бути мамою своєї донечки і я така рада, що вона вибрала саме нас, що можу сказати точно: я – ХОРОША мама!  Погоджуся з приказкою, що best is the enemy of the good.

Хороша – бо дуже люблю свою малечу, і не вважаю своє материнство подвигом, жертвою суспільству, шансом на “склянку води на старість” чи прикрою випадковістю. 

Це чомусь не дуже популярно, але… я вважаю своє материнство найперше радістю!  Так, це мій свідомий вибір, спланований і зважений вчинок, який несе купу відповідальності, терпіння, нових хард- і софт- скіллів, випробувань і заборон. Але я мама – і кайфую від цього, це весело і дуже класно, це апгрейдить, покращує, мотивує, відкриває нові можливості. І так – саме такий підхід і робить мене хорошою мамою! Ясне діло, що час від часу – як казали нам в школі – “буває не до сміху”, і є купа серйозних, проблемних чи й відверто невеселих моментів. Як всі мами, вічно трохи “на стрьомі” (а може, щось вже час, а я забула? а щось всі інші мами роблять, а я ні? або навпаки – роблю щодня щось, чого не робить ніхто абсолютно?!); часто буваю невиспаною чи стомленою; час від часу дратуюсь і вибухаю, інколи – рада спихнути малу комусь на кілька годин… Але це як улюблена справа – вимагає купу сил та уваги; але ж суть не в тому, а в тому, що ти від цього кайфуєш і займаєшся з радістю!

Це як свято, яке завжди з тобою, навіть якщо організація цього свята дається нелегко.

Scroll Up