Що найважче в материнстві?

Найважче в материнстві (звісно, коли всі здорові і щасливі) – це відчувати, що діти ростуть надто швидко.

Поки я налагоджувала своє ГВ, відходила після пологів, далі були коліки, потім зуби, період “всюдиповзання”, і – “всюдибігання”, потім відлучення від ГВ, і все це на фоні депривації сну…. Так от, поки тривала вся оця катавасія перших двох років життя малечі, часу на якісь філософстування не було. Я просто робила свою роботу. 

І от тепер Віці два роки з хвостиком, динаміка трохи стишується… Я давно вже на роботі, малява готується в садок… Я готую дитині їсти, майже як і всім (без пер з задниці полярної сови), наші прогулянки чи виходи в люди не перетворюються по рівню підготовки на операцію з вильотом на Марс, а ніч знову виконує свою пряму функцію – сидіти до 3 години в неті і дивитись серіали – дарує шанс виспатися… 

От тепер я маю час на філософські ниття! І розумію – найважче, це бачити, як найкращий період твого життя блискавично летить повз тебе. Аж волосся на голові зносить 🙂 Аж оглушує звуком шаленої швидкості 🙂 Тільки й встигаю, що задихнутися і крикнути “Мамочки!!!”. І хочу якось вчепитись у цей етап, і не знаю, як. Роблю тисячі фоток, знімаю сотні  відео, шкодую потім видалити бодай однісінький кадр (хоча телефон по швах тріщить і давно вже всі клауди переповнені). Запам’ятовую і записую кожен момент (десь потім то все загублю і позабуваю паролі від всіх блогів і фейсбуків). 

Якщо раніше я рахувала дні, тижні і місяці до “якоїсь точки” (почне ходити, говорити, виростуть всі зуби…) – то тепер ці всі (ну більшість) точок досягнуто, і чого чекати? Коли вона стане дорослою? Піде в школу? Вийде заміж?

Я трохи драматизую – звісно, буде ще добра тисяча мейлстоунів, по яких ми мірятимемо її дитинство. Як мені кажуть мами зі стажем, все цікаве – попереду. І я знаю, що золоте дитинство – це довго, дуже довго, ще років  з десять (а десять років це ж ого-го!); але божечки… Ось я моргну – і все скінчилося. Як каже Віка, “ііі нема!”.

І де ті мої кучеряшечки? Де ті мої щічки? Де ті вкладання на сон з казочками, смішні спіднички і хованки на кухні за диваном? Де прохання розгойдати “занаааадто сильно” і вимоги іти на батут 24 рази на день? Де всі ці безкінечні смішні історії, про які хочеться трубіти на цілий світ, і я таки розповідаю їх на ліво і на право (хоча  завжди думала, що мені вдасться стримуватися від цього мамочного “тероризму” – бо в кого нема дітей, той не зрозуміє, а в кого є – в того є такі ж самі свої історії).

Але ні – це мамське щастя особливе, воно валить з тебе, як піна з ванної, і затоплює все навколо. Я в захваті від цього. Я в захваті від своєї дитини – і ви всі, мамусі, що читаєте цей блог – також, я знаю. Це так неймовірно прекрасно! Мами – щасливі власниці (ну як власниці… в доброму розумінні!) – своїх власних персональних Зірок. В нас є людинка (а в декого – і не одна) – яка вміє таке, що… Неймовірна людинка, фантастична, божественна, і я себе змушую бути з нею строгою (коли це потрібно) мало не автотренінгами. 

Вона відчуває цю мою мамські слабинку. Я знаю. Вона саме мене може часом добряче влупити (блін!) і саме я далеко не в топі осіб, з ким вона б воліла піти гуляти. І я ревную і трохи заздрю нашому татові, який якраз №1 у всіх її рейтингах, а потім ловлю себе на якихось фанатичних інтонаціях, і розумію – мами в своїй любові справжні слабачки. Навіть коли строгі, і навіть коли поводять себе жорстко, шантажують морозивом чи погрожують голосом Халка. Діти знають, що у своїх мам – вони супер-селебрітіз (принаймні, поки вони зовсім малі).

Не знаю, як буде далі. Може, ця сліпа материнська любов і захоплення переростуть у щось більше адекватне 🙂 А може, це і є адекватним. Але зараз я дуже печалюсь, що це все так швидко минає. Повільніше, чекайте, стоп – хочеться кричати якомусь неіснуючому режисеру цього міроприємства!  Зламати ручку і так, як Янукович, нервово: “Астанавітєсь!!!”. Тому що це все якось надто швидко! Ось вона вже скоро в садок, а там у неї буде інший свій світ. І я дуже вже чекаю того садка, не подумайте, але ж… це так скоро… Якщо раніше час, навпаки, тягнувся таааак довго, то тепер він несподівано стартонув. 

Ось це, певно, і є найважчим у материнстві – принаймні, в моєму, станом на червень 2018-го року. Найважчим – і найпрекраснішим. Всім любові! 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up