Mom’s Column: Чому я не хочу виховувати “принцесу” :)

goofy-princessesbeforeМамам дівчат, дівчаток, дівчульок і дівчисьок присвячується 🙂 

Всі наші  мрії і страхи родом з дитинства – з того світу, в якому кожне слово дорослих автоматично карбується десь на каменях підсвідомості і стає невидимим вказівником у майбутнє: до успіху, до провалу, і до психотерапевта теж.

Саме тому я намагаюся бути обережною, спілкуючись з Вікою. Звичайно, на сто відсотків мені це не вдається (і ніколи не вдасться) – але тут важливо рухатися вгору, а не вниз, і прагнути кращого (і – важливо! – не найкращого, бо так можна розбитись об стіну власного перфекціонізму).

Для нас з чоловіком справді має значення, аби наша донька виросла не просто здоровою (фізично і психічно), щасливою і впевненою; а й змогла реалізувати себе як особистість. Стала Кимось  – адже Бути Кимось, це мати силу і змогу виявити потенціал (який, відомо, даний з народження кожному свій), і розвинути його.  Кимось, Ким вона захоче стати сама (тут теж вчасно зупинитися із батьківськими мріями, я колись вже писала про це статтю). 

А для цього потрібно не багато, і не мало –  внутрішнє бажання (читай – мотивацію), і дуже часто батьки зарубують цю мотивацію в корені ще в дитинстві. Наприклад, нав’язуючи дитині завідомо слабкі сценарії: наприклад, “ти такий тупий/впертий/ невезучий, як і твій тато/мама/дядько/бабуся”, чи там “в нашому роду міністрів не було!”, або ще класно – “не висовуйся/всіх грошей не заробиш/не фанатазуй забагато” і так далі. Ну про це ви всі знаєте 🙂

Але я не хочу говорити про очевидно нищівні сценарії – набагато небезпечнішими є сценарії “начебто позитивні і невинні”. Наприкла-а-а-ад, дуже популярна останнім часом і дбайливо плекана ЗМІ і торговими корпораціями батьківська гра “у принцес”.

Як мама дівчинки, я ще від часів вагітності, дізналась, що чекаю “принцесу”, і спершу я навіть думала сама, що це  дуже мило. Маленька принцеса, яку хочеться нарядити в ошатну сукню, посадити на цукерково-пудрово-зефірний трон і поклонятися всім сімейством, як це віддалено пропагують всі ведичні гуру 🙂 

І тут ніби все й нормально, і мова навіть не про гендерну нерівність ще з колиски, і не про те, що якщо у вас дівчинка, то дивіться, щоб не гралася машинками, бо виросте якийсь розбишака, а зовсім не та сама Леді (леді – це не просто ті, що у спідницях чи з красивими зачісками). Але справа в тому, що маленька ваша хатня принцеса виросте, і цю свою “принцесість” може дуже небезпечно перенести у своє доросле життя.

Тому, що “принцеса” – це коли “ти просто гарна, добра і з принцом; і все“. Хіба цього хочуть батьки своїм донькам? Щоб вони росли  тільки лише добрими красунями? З горами туфельок і платтячок, вилизаним “замком” і каретою? Без відповідальності. Без права голосу. Без талантів. Бо якщо ти принцеса – ти вже не художниця, не хірург, не маркетолог і не психолог. Все, що в тебе є – це твій принц, за якого ти повинна триматися зубами. Бо всі ці платтячка і замки принцеса навряд чи десь дістала самотужки – вам нічого не нагадує цей сценарій?

Можливо, раніше і справді роль “принцеси” була вершиною жіночих мрій: але ж для міленіалів (і тим більше, для цих всіх постміленіумних поколінь) просто “мати все” – давно неактуально; вони ростуть в час, коли всі все мають. Для них актуально буде робити прориви, починати стартапи у всіх сферах (від соціальної до технічної), вони живуть (і житимуть) в час небачених можливостей. І ризиків теж! І саме тому їх треба вже готувати до того, що вони – незалежно від статі! – розумні, креативні і амбітні; що вони не бояться майбутнього, і що в них все вийде, і не з першої (а з тисячу першої!) спроби – і всі ці провали стануть для них не кінцем, а сходинками. Готувати їх до того, що вони зможуть більше, ніж їхні батьки і всі попередні покоління. А ми їм – платтячка і барбі. “Ти ж дівчинка”.

Я не особливо противлюся, коли хтось називає мою дитину “принцесою” – я не про те, що треба фанатично воювати з вітряками. Ні. Я про те, що наша донька – це особистіть перш за все. Я дуже постараюсь, щоб ця особистість виформувалась у цінну, сильну і потужну. І саме тому я не хочу змалку нав’язувати такий завідомо слабенький сценарій. А туфельки, платтячка і принц  – нікуди не дінуться ; )  

Ну хіба що мова іде про принцесу Лею 😉 А це вже зовсім інша історія!

PrincessLeia_hero_12_18

 

1 Reply to “Mom’s Column: Чому я не хочу виховувати “принцесу” :)”

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!