“Слабкі місця” материнства, і що з цим робити

Зараз я напишу пост, який мені писати незвично, складно і навіть трохи соромно (не перед іншими мамами – перед Вікою), але хтось же має про це поговорити. Я – типова мама-залипатор.Я залипаю в смартфоні, не вилажу з фейсбуку, месенджера, телеграму, інстаграму, а ще я дуже люблю, коли увімкнутий телевізор в домі; це капець.

Відповідно, від цього найбільше страждає Віка – бо я так звикла постійно годувати свій мозок інформацією (часто – геть непотрібною), що просто сидіти та ліпити з пластиліну я вже не можу. 

Знаю, є мами, які реально дозують дитині мультики. І є мами, які складають з дітьми конструктори. І є мами, що таки розглядають всіх жучків на клумбі. Та господи – на мою біду (і на щастя Віки), у нас такі тато і бабуся. Оце вже реально мені, як мамі, не пощастило потрапити у “клас відмінників” – де за найвищу оцінку треба битись до крові і не розслаблятись ні на секунду 🙂

Тато спокійно може ліпити з Вікою на пляжі пасочки годину, бабуся встоп’ятсоте читає одну і ту ж сторінку з книжки. Тато вкладає спати Віку  новими вигаданими казками, бабуся терпляче водить її гратися до дівчаток по сусідству. Тоді як я – господи, пишу чесно – тільки й вигадую, чим би їй таким зайнятися, щоб я могла бути не залученою. В цьому я проявляю неабиякий креатив – наприклад, дозволяю малювати фарбами, розкидати крупи по кухні, дивитися мультики, воджу її у всілякі цікаві місця (за умови, що вони цікаві мені). І тусить Віка зі мною не зі своїм дружбанами (хоча які там у неї друзі в 2 роки), а з тими, з чиїми мамами хочеться тусити мені.

Коротше, сумна картина! І я – щоб заглушити оце своє почуття вини – написала вже триста постів, про те, що нема ідеальних мам; і про те, що бути мамою нелегко, і що почуття вини – це відстій, і так далі.

Але зараз на мене прийшло осяяння – а якщо почуття вини це просто заклик до дії? Замість того, щоб пояснювати собі, що я все роблю правильно, краще сісти і проаналізувати, за що ж мене мучить совість. Совість фігні ж не скаже, правда? 🙂

І якщо совість таки підказує мені, що я маю більше займатися з дитиною – то може, таки варто це зробити? І замість залипнути за читанням статтей на тему “як прив’язати до себе дитину” – взяти і погратися з нею? Без телевізора на фоні, без фейсбучека одним оком, без теревенів з подругами паралельно, і навіть без випікання еклерів з бісквітами (на що я тільки не піду, щоб не ліпити з пластиліну!).

Слухайте, ну соромно це писати, але якщо ти почуваєш себе в чомусь поганою мамою… може, найпростіший спосіб – це над тим і попрацювати?

І замість казати “Ну я от така! Нема ідеальних мам!” – може, краще “узбагоїти” себе, втихомирити в собі жертву, заспокоїти всі оці пристрасті і емоції, і просто чесно – о це страшно капець! – зізнатися собі. Зізнатися, в чому я сама собою незадоволена. Давайте, я розпочну? Отже! Дорога мама Даша. Ти замало граєшся з дитиною. Ти забагато даєш їй залипати в мультики. Ти…

Знаєте, що? На цьому мій власний список закінчися. Юху! Бачите, яка корисна штука? Ми ж не “програємо” у всьому – у більшості ми собою, як мами, цілком задоволені! Тут можна перерахувати купу своїх плюсів – типу, я ніколи не кричу на дитину, я не б’ю свою дитину, я не порівнюю її з іншими, не… не… не… І так безкінечно, у кожного своє!

Якщо насмілитись – і глянути в очі своїм “слабким сторонам” – їх може виявитися не так і багато! І виправити їх буде не так і складно! Скажімо, якийсь час присвячувати іграм (а може, мені й сподобається?) – і таки вирубувати мульти більше, ніж на годину в день (чи скільки там), хоч як би мені хотілося полежати поруч з інстаграмчиком.

І замість зітхати і казати “ну я така!” – може, краще прислухатися до совісті? І потім, коли наші діти виростуть, і звісноооо ж, скажуть нам: “А ти мені зіпсувала все дитинство!” – ти принаймні зможеш сама собі сказати: “Чувак (в сенсі, син, чи там чувіха, в сенсі донька)! Ти й не уявляєш, як я старалась!”. І всі ці дитячі претензії не зруйнують твою мамську самооцінку – бо ти сама для себе знатимеш, що ти зробила хай трііішечки, хай зовсім трохи, але БІЛЬШЕ, ніж тобі вдавалося само собою.

Бо як в тій пісні, “наші діти будуть кращі, ніж ми” – в цьому основна задача батьківства. Щоб наші діти були КРАЩІ, ніж ми. Тоді процес еволюції триває, світ розвивається, все іде по плану. А щоб вони були кращі, ніж ми – ми ж мусимо зробити трошечки більше, ніж можемо без зусиль. Яка проста формула! Правда?

Іду гратися з Вікою. Може, коли заспокою свою совість по цьому пункту, з’явиться ще якийсь?) Але тепер я вже знатиму, що мені робити! 

Всім щасливого, гармонійного і вдалого материнства!

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up