Рік, що змінив все

Насправді один рік їй “продзвенів” тільки зараз. Вона народилася о 23:35, і цей останній рік мого життя, напевно, запам’ятався мені краще і більше, ніж десять попередніх. Всі зустрічі, плани, робота, поїздки, тусовки, романтичні моменти і навіть скандали  – спогади про все це легко стираються одні одними, забуваються, змішуються, плутаються. А от цей останній рік був настільки ні на що не схожим, що я досі пам’ятаю океан всього.

  • Пам’ятаю, як я боялася, що вона народиться 29 лютого 🙂
  • Пам’ятаю, як побачила вперше її на ультразвуковому екрані – і лікарка сказала, що вона нам махає ручкою
  • Пам’ятаю, як сильно хотіла саме дівчинку, навіть плакала, коли дізналася стать; а лікарка подумала, що це я так опечалилась, бо дуже хотіла сина
  • Пам’ятаю, як вперше відчула її рухи – я плакала,  а вона начебто мене заспокоювала ними зсередини 🙂
  • Пам’ятаю, як ми з татом весь час торкались мого великого живота, і ловили зі сміхом  поштовхи ручок і ніжок
  • Пам’ятаю, як я вперше в житті полюбила сидіти в чергах – перед кабінетом лікарки на обліку
  • Пам’ятаю, як прийшла народжувати – намальована, бо ми їхали в гості, а приїхали в пологовий. І лікарка спитала, чого це я така святкова, а я пожартувала, що пологи для мене – свято…
  • …а за кілька годин мені вже було не до жартів. Пам’ятаю годинник з ВінніПухом в родзалі, по якому я рахувала секунди переймів
  • Пам’ятаю, як лікарка сказала мені дивитися вниз, я не зрозуміла, навіщо, але подивилась. І вперше побачила її 🙂 Треба сказати, що це було несподівано 🙂
  • Пам’ятаю, як вона мені вперше усміхнулась – в напівтемряві палати, з заплющеними очима, в смішній жовтій шапочці на голові
  • Пам’ятаю, як ми з татом вперше лежали з нею втрьох на нашому ліжку, вражено розглядали її і обережно торкалися свого чуда
  • Пам’ятаю, як я вперше вийшла з нею на прогулянку в слінгу, по снігу – я ніколи ще так обережно не обдумувала кожен крок
  • Пам’ятаю, як приємно було, коли вона засинала пластом у мене на животі в перші місяці життя
  • …і всі рази, коли вона прокидалася, і її, таку сонну і теплу, так добре було тримати на ручках
  • Пам’ятаю, як в неї зявилися перші зубки – два разом, дрібні і білі, як в кролика з мультиків
  • Пам’ятаю, як вона вперше лизнула лимон – і навіть не скривилася, а з захватом вигукнула: “Ням!”
  • Пам’ятаю, як вона якийсь час була впевнена, що “мама” – це ВОНА, відкликалася на “мама”; і навіть коли бачила себе на фотографіях, теж зверталася до зображення: “мама!”
  • Пам’ятаю, як вона вперше поповзла – ми всі разом вчили її переставляти коліна, знімали відео, верещали від захвату 🙂
  • Пам’ятаю, як вона сміялась до мене зі свого візочка під час прогулянок, коли я показувала їй язика чи забавляла кумедними мінами
  • Пам’ятаю, як вона пахла новонародженою – карамельками 🙂

Я можу писати оці “пам’ятаю” сотнями, тому що всі  вони відбулися зовсім недавно – лише протягом останнього року. Ніколи ще в мене не було аж стільки різних вражаючих подій за такий короткий проміжок часу. Все змінилося докорінно – і ззовні, і внутрішньо. І не в тому справа, що тепер ми “тато”, “мама”, “батьки” – чи ще там щось. І не в тому, що “як ми жили раніше”. А в тому, що світ став по-справжньому прекрасним: повітря – свіжим, їжа – смачною, свята – святковими, будні – затишними, кольори – глибшими, відчуття – чіткішими. І навіть втома стала повною, такою, що вимиває все зайве, і навіть злість – байдужішою, такою, на одне малесеньке закочування очей, і все. Я ніби нарешті опинилася там, де мала бути: не важливо, на пляжі чи в глибокому кріслі, під мелодію Фаусто Папетті чи Френка Сінатри, і що там переді мною – прибій океану чи ялинка з вогнями (бо ці картинки “ідеальних місць” щоразу змінюються). Десь, де класно. Десь, де по-моєму класно!

З Днем Народження, маленька зірочко! Ми постараємося зробити твоє життя хоча б на половину таким чудесним, яким ти зробила наше 🙂 Дякую ще раз –  за рік, який змінив ВСЕ!

 

 

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up