Mom’s Column: Про любов

Тільки під час вагітності я навчилася по-справжньому любити. До того я думала, що любов – це безкінечні ритуали, слова, сценарії, певні вчинки і навіть думки. Але виявилось, що все куди простіше. Любов починається з себе, і всі, хто не вміють любити, не вміють любити саме себе. Раніше моя любов до себе (а, значить, і до інших?) була схожою на якийсь безкінечний SWOT аналіз – а якщо так, а чому так, а які плюси, а які мінуси; скільки відсотків любові я варта у цей момент, у цьому місці? 🙂 Коли я була вагітною, то здивовано виявила, що я не можу любити своє ще ненароджене дитя, не люблячи (а значить – не приймаючи повністю) саму себе. І я вирішила плюнути на все – на те, що волосся… і фігура… а характер! І просто почати самій собі подобатись 🙂

Дивно, наскільки це проста магія – полюбити. Спочатку ти не дозволяєш самій собі себе принижувати; не даєш собі думати про себе ж погано; викорінюєш всі оті тридцятилітні шкідливі звички типу “Я сама добре знаю свої мінуси” чи “Я не достатньо якась там”. Цю порожнечу треба чимось заповнити, і раз погане ти фільтруєш, то вона починає по краплині наповнюватися хорошим. Ти дозволяєш собі повірити, що у тебе все буде добре, і – навіть більше! – що в тебе і було все добре. Завжди, а не лише вчора. Ти свідомо і серйозно просиш у світу, щоб він м’яко видалив із твого оточення всіх, хто не дає тобі себе любити (і поважати також – особливо поважати), і світ дивовижним чином перекомпоновується так, як треба.

Ти починаєш любити себе, і стаєш вільною. Від чужих вражень про себе, від чужих побажань тобі. Твоя внутрішня любов транслюється навколо – ти готова по-справжньому любити інших, дорогих тобі людей.
До всієї цієї “внутрішньої лав-сторі” я не знала, чи вдасться мені полюбити своє новонароджене дитя по-справжньому. Через тиждень їй виповнюється рік, і я знаю – вдалося. Це можна зрозуміти так: якщо тебе не цікавить “яка вона” – значить, любиш. Якщо для тебе це додатково, побічно, неважливо. Якщо ти не оцінюєш і не очікуєш. Тоді – це про любов.

P.S. На цих минулорічних (і навіть позаминулорічних) фотках я на різних термінах вагітності. Пам’ятаю, як мені тоді важко було переодягатися чи позувати, я була такою важкою і незграбною – і чекала, коли вже настане знову такий момент, що я знову буду “нормальною” 🙂 А зараз мені здається, що вагітність – й справді “найкрасивіший” період в житті кожної жінки 🙂 З Днем Валентина

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up