Проблеми мам: можливість виревітись

Щось хотіла писати мотиваційне і добре, але я не можу.

У мене якась криза “середини літа” чи “середини життя” (омг). Мені дуже хочеться опинитися у нашій старій квартирі на Тургєнєва, обійняти нашого старого кота, пити вино, курити на балконі і ревіти. Мені хочеться побути нещасною, так по-чесному, для себе. Але мами – і особливо мами малявок – такого не можуть собі дозволити 🙂 Певно, саме тому я зараз на такому емоційному дні.

В той час, коли я без дитини, я не вдома – я на роботі, або по справах (хай “справами” буде манікюр чи покупка помідорів). Я не можу ревіти у незатишній для мене обстановці, я навіть якось приглядалась до закутка на парковці торгового центру (тако сісти на заднє сидіння і виревітись собі), але я не впевнена, що після всього цього перформансу зможу нормально доїхати додому 🙂

Мені наче й подобається все в моєму житті – я так дбайливо складала і планувала його, крихта за крихтою – так старалась, і так люблю його. Але як же мені бракує за останні два роки просто можливості виревітись. Так, щоб потім нікому не довелося пояснювати, чому. Щоб нікого не налякати.

Я думала, може, гарненько виревітись вдасться ввечері в плече коханому, чи в подруги на кухні, чи на біду, десь в психолога (я готова!); але як тільки на моєму горизонті з’являються люди, мені не до сліз. Я готова слухати їх заспокоєння, я з радістю приймаю їх історії, я сповнююсь вдячності їм за те, що вони приймають мої слова. І на сльози мене вже не вистачає.

А вони, невиплакані, накопичуються в мені, крапля за краплею, я прямо фізично це відчуваю. Частково вони вириваються у якісь скандали (як там той старий львівський анекдот, що жінка має вміти зробити з нічого салат, капелюшок і скандал). Частково, вони трансформовуються у якісь дурні самокопання. Звідки це в мені? Чому ці сльози мають бути виплаканими? Куди мені їх дівати?

Одного разу я плакала при Віці, і вона так просила мене не плакати, що я пообіцяла собі, що це вперше і востаннє. Тепер я думаю, що якщо вона плаче чи істерить, може, це тому, що я тоді при ній не стрималась?! Це я, блін, її такого навчила, і це при тому, що я дуже-дуже працюю над тим, щоб не лякати її своїми криками чи сльозами (я ж гуру криків і сліз, особливо тут, в зоні підвищеної чутливості, в декреті, де має значення кожен мій пчих, і… певно, так тепер буде завжди).

Так що при Віці плакати я не хочу. Взагалі, дитина – це мій “антисльозовий” засіб, коли я з нею, мені весело, смішно і по-всякому, я не дратуюсь на неї (майже) і не верещу (це коштує іноді дуже дорого). Я не можу сказати, що я дратуюсь на чоловіка, чи на батьків, чи на друзів, чи на якісь ще обставини – переважно, я почуваю себе добре. Але, певно, в мене так особливість – десь на раз на півроку я маю сісти і сильно поревіти 🙂 А останні два з половиною роки я тупо не маю де і як це зробити.

Мені цікаво, як роблять це інші мами? Я питала про це подруг, ризикуючи виглядати трошки божевільною. І всі вони мене зрозуміли (на диво). Одна з них казала, що їй хочеться дуже сильно кричати, викричатись, так щоб дух забило. Одна казала, що тихцем поридує у ванній, поки всі сплять 🙂 Одна сказала, що плаче разом з дітьми, і тепер вже навіть полюбила за це їхні істерики 🙂 

Люди мають плакати, особливо, жінки. Сльози – це, блін, дар небес, аж тепер я це зрозуміла 🙂 І як тільки у  вас випадає нагода поплакати – ревіть. Ревіть, щоб аж хлипати 🙂 Щоб аж очі позапухали 🙂 Щоб аж вити 🙂 Після цього сльозового катарсису стає добре, як після самі знаєте чого. Бо якщо ви надто довго не ревіли – вам теж доведеться несолодко. Вам захочеться образитись на чоловіка, прикрикнути на дітей, “роздерти за дві ноги” за найменшу провину першого-ліпшого перехожого. Навіть регулярна інтимна близькість не допоможе 🙂 І навіть кава в ліжко від чоловіка 🙂

P.S. Я почала писати цей пост ще минулого тижня, і от в неділю купила собі чудесну книжку, “Моя бабуся просить її вибачити” Фредеріка Бакмана. І поки чоловік бавився з малою в іншій кімнаті, я під неї так гарно виревілась, що тепер мені хочеться жити заново 🙂 Рекомендую! Чудова книжка – для сміху, світла, і для відра невиплаканих сліз. 

Всіх, хто мене читає, люблю, обіймаю і бажаю гарненько та смачно виплакати все зайве 🙂 Ваша Мама Даша 🙂 

Scroll Up