Взагалі, мамам якось не прийнято відстоювати свої межі. Мамам якось не личить боротися за свою територію, не пасує не давати себе ображати, та навіть просто не дозволити вилізти собі на голову – якось не комільфо. Мама – вона ж світове втілення доброти, правда?
Мама може бути втомленою, повільною, ніякою, і навіть повним лузером, мамі можуть пробачити багато що, але тільки не просте людське прагнення також жити щасливо і комфортно. Правда? Мами?)
Давайте трошки поговоримо про самозахист – у сенсі, мамо-самозахист, і спробуємо трошки вийти за межі нав’язаної нам невідомо ким і коли (а може, і відомо) ролі “доброї” і “поступливої” – ролі, яка зручна для всіх, від наших дітей і до їхніх вчителів, від татусів і до бабусь, від друзів і до просто перехожих на вулиці. Але яка, чорт забирай, інколи просто капець яка незручна для самих мам!
О, це знайомо всім мамам: ми маємо бути добрими, бо ж подаємо приклад дітям. Ми маємо бути поступливими – бо ми не найзахищеніша верства населення, будемо чесні. Маємо бути неконфліктними – бо ж відповідаємо не лише за себе, і в разі чого, постраждають наші діти. Слабкі місця мам – на видноті, і бити в них так легко і зручно, що навіть не здається, що неправильно.
Проти мам на цьому полі грає цілий світ: при цьому, і їх внутрішній світ також. Зсередини тебе “підпирають” гормони і твоя безмежна мамочна любов. Ззовні – українське суспільство, яке ще толком не визначилось, “за червоних” воно, чи “за білих” (тобто – ліберальне чи консервативне? толерантне чи нетерпиме? інклюзивне чи спартанське?).
І в такому, трохи нездоровому світі (де ще несформовані якісь чіткі бачення) жертвами екстремального різнодумства стають найслабші ланки суспільства, наприклад, як молоді мами. Нам зі всіх сторін втовкмачують щось кардинально протилежне, і ще й агресивно обурюються, якщо ти насмілюєшся вголос сказати про власну позицію (бо, так чи інакше, цим ти зачіпаєш інтереси “ворожої” групи).
Але в одному думки всіх груп збігаються: якщо ти мама, ти не маєш права на якісь інші іпостасі, і на якісь інші види щастя. Тобі досить агресивно нав’язують твою роль – роль працьовитої, доброї, терплячої і звісно ж, безконфліктної особи, бо – “ти ж мама”. А значить – на тобі лежить світова відповідальність за все у Галактиці, і ти не маєш права оступитись навіть у виборі кашки (господи!) – не кажучи вже про вибір всього решту.
І знаєте, що? Досить. За два роки мамської кар’єри (а це ж лише початок!) я вдосталь цього наїлась. Тільки-но починаєш облаштовувати навколо себе світ, комфортний не лише для когось, але й для себе, як тебе починають звинувачувати в егоїзмі, намагаються бодай невдоволеним стогоном, але хоч якось розворушити твоє почуття вини, хочуть бодай натякнути: “та ти ж мама… а мама не має думати про – прости господи! – себе”. Та ну, справді? А хто ж тоді подумає про мою шкуру, яка між, іншим, не спала майже два роки – і півтора року сидить на заспокійливих препаратах?
Я не жаліюся – у мене хороші рідні і друзі, які мене розуміють і підтримують, я лише хочу сказати, що всі ті мами, які “не можуть собі дозволити” розділити з кимось ще вантаж материнства – припиніть! Він (цей вантаж) спокон-віків не був розрахований на одну людину. Не грайтеся у героїнь – і не бійтеся, що хтось угледить в вас егоїстку.
Не бійтеся “не бути добрими” – не дозволяйте комусь порушувати ваш приватний простір, і змагайтеся за межі того, що з вами можна, а чого – ні. І – послухайте! – хіба ж не залякані, безправні мами виховують переляканих, загнаних громадян, які бояться жити так, як хочеться їм? Я вважаю, це наш материнський обов’язок – навчити своїх дітей боротися за своє, відстоювати своє, не давати нікому пхатися у своє і навіть більше: не боятися МАТИ це своє, в принципі.
Наприклад, поговоримо про ЧАС – так, так, саме вільний час, якого катастрофічно бракує мамам у перший рік народження дитини. Ви готові боротися за власний час? Ви взагалі колись думали, що маєте право на цю боротьбу? Ви ж розумієте, що бути щасливою (а, значить, здоровою і повноцінною) без краплі вільного часу не може ніхто? Навіть якщо ви просто страхітливо любите свою дитину, і навіть якщо боротьба за ті кількадесят хвилин буде аж надто “кривавою” – ви мусите це зробити. Тому, що ви маєте спробувати раз – і навчитись з часом – брати у життя те, що таки належить вам. Це буде ваш перший крок.
Всі оці “Ой, а я і не знаю, що з дитиною робити” – “Та ти сама не зможеш піти кудись!” – “Думаєш, він справиться?” – все це не більше, ніж простенькі маніпуляції на рівні підручника з загального курсу психології за перший курс. Що значить – тато не справиться? Не справиться – то у крайньому випадку, нестиме кримінальну відповідальність, він же це розуміє, а значить – таки справиться. Що значить – “та ти сама не захочеш…”? Так ти спочаку спробуй – а потім і сама точно знатимеш, захочеш ти ту годинку з книжкою на одинці чи пробіжку в парку (о, та це ж мрія всіх молодих мам, чи не так?).
Не втомлююсь повторювати – чоловіки нам не старші сини, і за своїх дітей вони несуть відповідальність. Навіть попри всі ваші гормональні бурі. Кожна жінка має чітко розставити межі – і навчити всіх, хто навколо неї, що з нею можна робити, а що – ні. І тим більше, якщо ці “всі” – це ваша сімя.
Це стосується не лише чоловіків – а й дітей. Мама зобов’язана показати дітям, як влаштований світ – і зобовязана показати їм, як грамотно розставляються межі. Мама не може дозволити собі бути аж надто мякою з дітьми – цим вона повністю дестабілізовує їхнє бачення світу! І заважає формуватися повноцінним особистостям. Мама має бути твердою у багатьох питаннях – найперше у тих, де порушуються межі її власного простору. Мама у стосунках з дитиною – доросла і головна, і хоча вона (якщо вона добра мама) намагається дати дитині право голосу, вибору та можливостей, але вона, а не дитина, встановлює правила гри. Врешті-решт, ви ж читали “Володаря мух” – і знаєте, до чого приводить безмежна влада для неготових до неї людей (а діти – саме такі).
Одним словом, мами можуть бути добрими, благородними, поблажливими і жертвенними. Але не нещасними. І доти, доки вам в радість все, що ви робите, як мама (та й не лише як мама) – а не під впливом чужих “треба”, “ти мусиш” чи “ти маєш” – лише доти все гаразд. А якщо ні – що ж, лише ви самі можете змінити ситуацію 🙂 Звичайно ж, це лише моя думка, станом на січень-2018. Всім сили і любові! 🙂
