Подорожі з дитиною: автомобілем в Краків

декрет, мамаблог, сонячний зайчик

Мені, як і кожній мамі в декреті, дуже бракує змін. А ще того класного, очищеного, заспокоєного стану, який привозиш із мандрів: коли знайомишся з новими містами, країнами, людьми; твій світ більшає, кругозір ширшає, “тутешні” проблеми відразу здаються не такими значимими, і дихати якось легше… Ех, як я люблю подорожувати!  

Я думала, така нагода випаде раніше, але у нас були трабли з документами, у тата – не дуже густо з вільним часом, та й Віка була якась надто мала, тож “справжня подорож закордон” вийшла у нас тільки зараз. Вирішили їхати на кілька днів у якесь велике європейське місто, ну й для першого разу зупинились на Кракові. По-перше, тому, що воно найближче (близько 300 кілометрів від Львова), по-друге, ми його добре знаємо і, по-третє, місто на Віслі ідеальне для прогулянок, затишне, зелене і красиве 🙂 Що треба!

Згадуючи нашу червневу подорож в Польщу поїздом Інтерсіті (коли Віка всі 2 години несамовито товклась), а також, враховуючи той факт, що цілісінький липень у Віки росли зуби (вісім нараз!), а мама взагалі лежала в лікарні з запаленням, чесно кажучи, було трохи лячно. До того ж,  дикі черги на кордоні, спека +36 (це ж треба було!), Вікіні зуби, мамине запалення вуха, кількагодинна дорога і купа інших форс-мажорів, які неодмінно виникають, коли плануєш БУДЬ-ЩО з дитиною… Хух.

Але робити те, чого боїшся, корисно, тож вирішено було їхати і не паритись, буде, як буде. І – господи! – було просто чудово! Пишу цей пост на другий день після повернення (ми їздили на період з 30 липня по 2 серпня) – тож кладу руку на серце: найнеприємнішим моментом всієї поїздки була загублена заколка 🙂

 

А я зрозуміла одну річ: коли подорожуєш з дитиною, не варто уявляти собі ідеальної поїздки і складати плани-максимуми. Вийде – як вийде, і якщо вийде взагалі, то вже супер! Так буде легше і вам, і дитині – бо якщо дуже заморочуватись, то швидше всього, у вас взагалі пропаде бажання їхати далі, ніж в центр на морозиво 🙂 


А тепер – як я люблю, всі важливі моменти по пунктах:

ДОКУМЕНТИ

Перетинаючи кордон з обома батьками (описую цей випадок, бо інших ще не тестила) – треба мати:

  • паспорти всіх трьох
  • свідоцтво про народження дитини (копія)
  • згоду, підтверджену нотаріусом, від обох батьків (погоджуюсь, повна маячня, але бюрократія, вона така)
  • Ну і ще всілякі запрошення-гроші готівкою (щоб не виникало проблем, у нас візи, у всіх трьох, якщо що. Про “безвізові” нюанси не в курсі).

Таксфрі – ми не купили візочок, і забили на таксфрі, тому що *** (тут суцільні мати). Гігантська автомобільна черга з прикордонних бариг саме в коридор на таксфрі на Медиці  – це ***. Їхати серед ночі на Грушів чи ще кудись з дитиною навряд чи комусь захочеться. Так що таксфрі – мало шансів. Хіба  що пощастить. Нам не пощастило, тому нічого про це сказати не можу.

ДОРОГА

Ми їхали на пропускний пункт Шегині-Медика, від Львова близько 80 км (дорога – нова і чудова). І звідти – на Перемишль (близько 15 км) і далі польською трасою 77, до з’їзду на магістраль А4. А далі – під самим Краковом з’їжджали на дорогу S7, і з неї з’їжджали в саме місто. Це зайняло нам приблизно 2 з чимось години і 250 кілометрів, якщо не помиляюсь?

Всі знають, який есхол твориться на українсько-польському кордоні, тому ми спеціально вибрали “найкошерніший” час – в неділю до обіду – щоб прибути на кордон в час, коли наші славні друзі-контрабандисти замолювали гріхи по недільних службах божих 🙂 І не прогадали – черги були зовсім невеликі, машин 10 перед українським пунктом, і ще з 50 (це небагато!!!) на нейтральній території. На щастя, нам попались адекватні польські митники, і ці 50 нам вдалося оминути завдяки дитині до 2 років у салоні; це було спасіння, бо ви собі уявляєте, пару десятків машин на дикій спеці; мені досі зле, як згадаю.

Одним словом, на ВСЮ дорогу вперед ми витратили 7 годин: 2 з них на кордоні (повірте, це мало) – і 5 в дорозі, включно з 40-хвилинним перекусом десь на половині шляху в улюленому закладі далекобійників і туристичних автобусів, закусочній Таурус. Віка всю дорогу вела себе, як найсвятіша з найсвятіших святош,  (шок!), тож “форсмажорні мультики” вмикались час від часу! Уявіть масштаб!) Спала, дивилась у вікно, гризла печеньку у найважчі моменти – я не вірила, що таке може бути, чесно 🙂

Дорога назад – все майже те саме, але 2 нюанси: ми їхали вечір-ніч, тож дитина була трохи капризна (хоча й сонна). Тож мультики “лупашили” всі 7 годин! Ну і хоча ми хотіли повернути такс-фрі, вирішили цього не робити – бо черга на такс-фрі була просто ДИКА (як я писала вище).

ЛАЙФХАКИ ТА РЕЧІ В ДОРОГУ

Коротше, цього разу ми підготуватись, як треба: назавантажували мультиків на планшет (щоб не нервуватись через інтернет), набрали іграшок, книжечок, водичок і печенюшок (ми називаємо печиво “дорожнім варіантом” – Віка страхітливо любить його, настільки страхітливо, що ми вирішили трохи з ним пригальмувати. Тож лише для форсмажорів!)

Про мультики – я вже не раз писала, що від Вікусиних пісеньок про хампті-дампті у нас з чоловіком вже нервовий тік 🙂 І нарешті вийшло на арену воно – наше автокрісло від Рікаро, яке я страшенно ненавиділа, а тепер полюбила. Ненавиділа його я за те, що в нього дуже дурнувата система кріплення – такий типу приставний столик, який начебто дуже безпечний. Але з ним дитина нервується, дратується і їй нічого не видно. Але, як виявилось, Рікаро таки “вміють у автокірсла” – та-дам, вмонтовані колонки і надувні боковини, це щось чудове! Плюс – важливий момент: тканина, якою оббите автокрісло. Якщо ви знаходитеся на стадії вибору крісла, зверніть на це увагу! У нашому тканина технологічна і приємна на дотик,  і це – як виявилось – справді важливо, бо не парить, не тре і не ріже ніжну дитячу шкіру (хоча – в далеку дорогу, я люблю стелити ще якусь натуральну тканинку – щоб можна було її легко замінити).

Дуже-дуже крута штука в дорогу – підвісний органайзер. Ми би без нього пропали 🙂 По-перше, у тебе під рукою вода, серветки, іграшки, а по-друге – там є кишенька для планшета і дитина спокійно собі дивиться мультики, а тобі нічого не треба підтримувати руками. Більше того – планшет запихається  у спеціальну поліетиленову кишеньку, і у разі форсмажору (ну там, розлита вода, сік чи й коли знудить когось) – техніка не постраждає 😉

Ну і не забудьте про додаткові “шторки” на вікна – такі прості на присосках, до 50 гривень за пачку. Повірте, вони дуже виручать – особливо влітку, в спеку, навіть якщо у вас затоновані вікна (до речі, тонування на передніх вікнах доведеться зняти – в Європі так їздии не можна).

Processed with VSCO with c1 presetА ще – важливий момент! Ліки! У нас назбиралась ціла валізка (мама зважила – 1 кг 700 грамів!), пояснюю, чому. По-перше, і мама, і Віка хворіли, тож довелося брати всі спеціальні препарати типу вушних крапель і ніфуроксазидів. По-друге, у Віки інтенсивно росли зуби, і на фоні цього почався діатез, тож різні примочки для полегшення теж було взяти необхідно. По-третє – хронічні хвороби, які є мало не кожного, і які можуть загостритись у будь-який момент, а це в дорозі, ще й в чужій країні, дуже і дуже неприкольно. По-четверте – є певні засоби, які краще мати з собою завжди і всюди, ось їх детальний список від дитячого педіатра. І по-п’яте! Закордоном (зокрема, у Польщі) багато звичайних (для нас) ліків купити не вийде без рецепта. Або й просто – не вийде. Тому треба мати їх з собою.

А тепер – чого ми не взяли (і слава богу):

  • манеж – ми довго вагались, чи брати для сну манеж, але потім він просто не помістився в нашу машину, і ми забили. В принципі, 90% часу Віка спить з нами, а в дорозі тим більше. Манеж хотіли брати для випадку, якщо наше спальне місце виявиться ну дуже вузьким-некомфортним, але тепер я думаю так: краще вже комусь з дорослих спати на додатковій кушетці (чи на підлозі), але не тарабанити той манеж на кілька ночей.
  • чайники-мультиварки – ви смієтесь?! чекайте-чекайте, свого часу мультиварка і запас дитячих каш нас круто виручила, коли ми їздили взимку в Буковель, чесне слово 🙂 Але з більшою дитиною можна не ускладнювати собі життя – це точно.
  • їжа про запас – я взагалі не з дуже запасливих хом’яків 🙂 але трохи вагалась, знаючи, що їду з дитиною. Взяли лише їжу їй в дорогу – і молодці, бо, по-перше, на спеці все б зіпсувалось, а по-друге, ну це ж місто, а не пустеля, які можуть бути трабли з їжею взагалі 🙂
ЖИТЛО

Шукати, бронювати і оплачувати житло (а тим більше, закордоном) – airbnb, і тільки airbnb! Цей сервіс крутий тим, що ти маєш справу не безпосередньо з власниками (як на всім відомому букінгу), а з самим сервісом airbnb. Всі кошти “тримає” він, система пошуку і відгків контролює він, і в більшості випадків, особисто знайомитись з власниками апартаментів чи квартир вам не доведеться. Дуже зручно, насправді! Ключі від житла вам залишають у поштовій скриньці, оплачується все автоматично, всі форс-мажорні питання вирішуються смсками (ну чи телефоном).

Коли шукаєте хату на airbnb, не забудьте добряче подумати над фільтрами. Мені було важливо знайти з паркомісцем (в Кракові, як і всюди в Європі, з паркуванням авто – не до жартів), але я не подумала, і не вказала у пошуку кондиціонер. При спеці під 40 ми мало не здуріли вночі, ну але то дрібниці, просто звертаю вашу увагу 🙂

СПЕКА

Оскільки Віка досить смаглява, ще й брюнетка, мені було все рівно на спеку і якісь особливі заходи безпеки. Звичайні стандартні речі: не гуляти в сам обід, в автомобілі захищати малу “шторками” на присосках, мати з собою свіжу воду (ми брали з собою великий бутиль, а раптом біля житла не буде магазину близько).

Ну і ще я стелю у спеку спеціальну вкладку у візок, з натуральної бавовни, а у автокрісло – простеньку пелюшку. І не тільки тому, що дитині так приємніше – а й тому, що їх можна змінювати, коли змокріють від дитячого поту (або “перевертати” – наша вкладка у візок двостороння).

ХАРЧУВАННЯ

Віка вже досить велика, щоб особливо не заморочуватись з її харчуванням – але в дорогу ми взяли те, що вона найбільше любить, щоб не виникало нюансів (це – на диво – СИР, при чому, вона обожнює всякий сир – від білого домашнього, до задубілого старого пармезану). Пити – просто воду (якщо розлиє, щоб не було плям в машині, то ясно). Перекус – печенюхи (писала вище). І на місці – дитина їла з нами за столом, з наших тарілок. Що ми –  те й вона, навіть піцу (але тільки квадро формаджі, щоб без ризиків). Ось так.

Але щодо харчування – важливий момент. Годуйте дитину не менше, ніж за 40-50 хвилин до виїзду; ми (а точніше, Віка) вже двічі ставала жертвою “ситненько поїсти на доріжку” – в результаті, мили всю машину, прали весь одяг, і мамин також, Дітей закачує, особливо, якщо дорога на швидкості, і коли багато поворотів – тому намагайтеся в дорогу брати щось “сухе” (печиво чи банан), без супчиків, і не перепоюйте без потреби. Припасіть кульків у кишені задніх крісел (щоб моментально були під рукою) і запасний комплект одягу покладіть десь зверху (щоб потім не розривати валізи прямо десь на узбіччі швидкісної траси, це дуже неприкольно, прямо-таки дуже).

ТУРИСТИЧНІ ПЛАНИ

Які можуть бути плани, коли подорожуєш з дитиною? Та які завгодно! Але тільки не тоді, коли на вулиці спека під 40 градусів, а дитина – тодлер, який мріє кинутись під всі можливі автомобілі і велосипеди, вальнути вниз головою по всіх сходах і перехилитись через всіх можливі поручні; коротше, ми нічого особливого не планували, окрім як чудесно погуляти старим містом, потусити під Вавелем, в особливо спекотні години (які припадали на обідній сон) трохи пошопитись в прохолодних торгових центрах. А вдалося нам ще й покататись на човнику по Віслі і “зловити” пару годинок Вікіного сну для нормальних вечерь і обідів.

Гуляти Краковом, особливо вранці або під вечір, це суцільний кайф; ми вже кілька років не були у цьому місті, тож нам все було у новинку – і Флоріанська, і Казімеж, і набережна, і Площа Ринок. Віка чудово поводилась у візку, і все їй підходило, і настільки втиралась в довіру (ггг), що ми кілька разів вирішували її витягнути, “хай побігає”. Було таке враження, що її якесь секретне завдання – якнайшвише змитись з поля зору і втекти від нас якнайдалі. Всі традиційні незручності посилювались і тим, що наша мама по польськи знає лише “Пшепрашам” і “Дзенькує”.

Тож після того, як Віка кілька разів активно затесувалась у компанії студентів у пабах, намагалась запихнути пальчик в око собачулічці розміром з маму  і витягнути гроші з корзини вуличних мімів, її ловили і таки знову садили у візок. В принципі, нормально – якщо врахувати, що священні годинку-дві на дитячих майданчиках вона і там свої отримувала.

 

Дитячі майданчики в Кракові – дуже гарні, але не будемо про сумне, батьки на майданчиках – дуже дружелюбні. Та й взагалі, я вже писала десь, за межами постсовка до дітей у всіх терпиміше і краще ставлення. Навіть компанії молодих пациків, до яких Віка поривалась затусуватись, усміхались до неї і жартували, мовчу вже про старших людей чи персоналу в ресторанах чи торгових центрах. Ніхто не закочував очей, не дивився косо, коли вона пищала, не робив цінних “зауважень” і взагалі – може, так мені просто пощастило? Але я про це знаю із розповідей інших мамів теж. Що далі від СНД – тим дитячотолерантніше. Ну та гаразд. Давайте далі.

 

А ще ми таки умудрились запхатися з візком у невеличку шхунку, і поплавати по Віслі. Віка кілька разів намагалась ближче познайомитись з “купі-купі” за бортом, тож їй довелось віддати мамин телефон. Краєвиди Кракова її не вразили, і це ясно – все ж таки, такі малі діти швидше змушені до поїздок і мандрів, але задоволені мама і тато – це ж також правильно, правда?)

 

Одним словом, Краків – молодець, не підвів 🙂 Чудова поїздка! Дякуємо за гостинність, літню погоду і затишну атмосферу!

Хочемо ще 🙂 

Processed with VSCO with c1 preset

Advertisements

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up