Mom’s Column: Перший рік в декреті: ура, нарешті “дембель”! :)

WorkingMom-289x300Перший рік життя дитини – це як армія, яку ти пройшов, і молодець. В тебе сила і звання, і ти згадуєш ті часи як чарівну бувальщину, і всі марш-кидки, стройові і підйоми о 5 ранку здаються вже не такими складними, а навіть трохи романтичними 🙂

Ти вже навіть подумуєш щось типу: “Ой, та не так воно і було страшно!”, але насправді ціла рота солдат так не чекає, щоб дембельнутись, як найщасливіша мама в своєму першому декреті  – свого першого своєрідного ДМБ. Тобто, того славетного періоду, коли твоїй дитині рік з чимось, і ти вже така досвідчена, вже така “бувша”, в тебе вже було все – і пологи, і коліки, і ГВ, і слінги, і візки, і щеплення, і покупка тисяч непотребу.

І ти така, залізною рукою заколисуєш дитину спати, перед тим заспокоївши сталевою груддю, і залізобетонно, зі спокоєм і впевненістю, робиш собі  ве-е-елику чашку кави (ти вже знаєш, що тобі можна!) – береш ве-е-елику шоколадку (і це теж можна, да) – вирубуєш телефони з порадниками-запитальниками-бабусями, і така вриваєшся в групу “Батьківство”, на форум “Дівочих посиденьок” чи і взагалі в “Людоньки порадьте”… Читаєш, і плачеш від щастя – бо знаєш відповідь на всі-і-і запитання, куди тому Комаровському. Ти ведеш себе навіть трохи поблажливо: ти і оком не моргнеш, читають чиєсь розпачливе “Малий впав з дивану, ТЕРМІНОВО!!! Що робити?”.

Ти перечитуєш ще раз (не вірячи своїм досвідченим очам, які бачили все, і навіть фотки брудних памперсів прямісінько у стрічці Фейсбука!)  – “Дівчата, малому два місяці, ми на ГВ, чи можна мені ходити в туалет?!”. Ти глибокодумно зітхаєш на чиєсь: “Вчора народила, коли нарешті зможу виспатись?”. Ти смієшся, як сатана (ну звісно, в душі, десь глибоко в душі!) – коли якась перелякана питає, чи можна влітку вдягати дитину в вушанку і шубу (бо два роки тому малий сусідки мав ангіну). Коротше, маман – вітаю тебе!

Ти пройшла це – у тебе за спиною перший рік декрету, і навіть якщо в тебе буде ще вісімнадцять дітей, і вісімнадцять декретів, цей, перший, найпершіший рік не зрівняється ні з чим.

Пам’ятаєш, як в пологовому з тебе сміялись лікарі, бо ти принесла на роди роздруківки з курсів для вагітних, де чорним по білому писало, що поцілунки полегшують перейми?)  А памперс, одягнений задом наперед сусідкою по палаті?) А коли твоя дитина вперше заблювала новенький візочок, і ти думала, що це кінець (і зовсім не візочку!). Як ти вмудрилась випхати візок вгору по ескалаторі в торговому центрі, а потім ще три дні дуже, дуже уважно дивилась в дзеркало, і думала: як ця тупа істота може бути ТОБОЮ?

А стоп, стоп – ще пригадай, як билась в істериці, коли тобі зробили масаж з маззю живокосту, а потім ти прочитала, що цю мазь не можна годуючим матерям?! І як хотіла їхати НЕГАЙНО, в ніч і туман, з дитиною в поліклініку, а на чоловікове: “Заспокійся вже нарешті!” – ридала: “Тобі все одно-о-о на нашу дитину!”.

Коротше, неймовірно, але факт: Віці вже кілька місяців тому минув РІК. Всі тривоги, страхи і навіть жахи – позаду, і попереду ще цілий гугл різних відкриттів і нових переляків… Такого, як в цей перший рік, вже більше не буде. Ти вже знатимеш головне: що би там не було… І як би не було… ТИ – справишся! Дасиш собі раду. Виправиш все (або майже все), заспокоїш дитину, родичів, чоловіка і навіть саму себе, розберешся зі всіма болячками і “а-може-болячками”. І знаєш, чому? Тому що тільки десь зараз ти повністю усвідомила і зрозуміла: вона в тебе є!

Бо я тільки десь зараз до кінця “врубалась”  – у мене вже є “справжня”, “готова” дитина. Яка все ще у підгузниках, все ще “на ти” з моїми грудьми, все ще не може обійтися без уваги дорослих навіть три хвилини і все ще толком не спить ночами… Але вже цілком окрема, перевірена, вивчена вздовж і впоперек; вже вміє ходити, говорити, показувати свої емоції, носить косички і сукні, має улюблені страви і вміє жартувати. Це вже не “хтось в животику” і не “ой-божечки-що-з-тобою-робити”. Що робити, відомо. Як, коли і де – переважно, теж. А якщо щось і не відомо – то це вже не викликає паніки і судом.

Другий рік життя дитини багатий на  свої приколи: дитина вже дуже активна, і їй потрібно надзвичайно багато всього, і вашої уваги також. Але ви вже можете хоча б трохи “таймменеджити” – і не можете вже так бездумно жерти на ніч 🙂 І ти вже мусиш трохи бути в формі, і не лише фізичній, а й психологічній: і хоча ти все ще невиспана і дратівлива, в тебе вже майже на всі питання є відповіді. Навіть якщо часом ці відповіді схожі на: “Та я без поняття, що це таке і чому це так” 🙂

Одним словом, другий рік життя дитини – це коли важко (і весело), але ти вже знаєш, що до чого, і це знання дає тобі опору. І з висоти другого року ти дивишся на минулий, перший рік, і думаєш: “Господи, це все було зі мною?! Як я все це пережила? Як вони всі (чоловік, родичі, друзі і головне – дитина!) це пережили?”

І справа не в тому, що було “жахливо” – кожен процес важливіший за результат, і якщо “в процесі” тобі не прикольно, то пора щось змінювати, і байдуже, що там з тим результатом. Я чесно насолоджувалась всім, чим можна було (і чим не можна було іноді теж) на цьому особливому епічному відрізку часу. Я дивлюся на купи фоток з цього періоду, згадую море моментів, днів і ночей (ну як без ночей; якщо ви думаєте, що справді “гарячі нічки” були у вас у студентські роки, то мушу вас розчарувати – в декреті буде погарячіше! Хе-хе).

Але цей перший рік – це як стрибок з банджі, який розтягнувся на довгі місяці. Ти ніби й готувалась, і впевнена у своєму тросі, і знаєш, що треба робити, щоб не боляче… Але по факту, тобі валить вітер в обличчя, ти задихаєшся, ти одна під мостом, і ніхто-ніхто не допоможе тобі по-справжньому. В сенсі – не щоб приготувати їсти чи на ніч забрати до себе маля. А щоб дати тобі час (багато часу!) розібратися зі всім цим хаосом в голові, проспатися /прос*атися, видихнути, так ще під кінець вальяжно потягнутися в джакузі, допити свій дайкірі, і повною сил (фізичних і моральних) приступити до цієї важкої щоденної шахтарської праці 🙂 Бути мамою.

P.S. Пост жартівливий – в процесі його створення ні одна мамуся не постраждала! 🙂 На фото – селфі мого першого року декрету 🙂 Він був чудовим!

 

 

 

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up