Цей сон, цей сон. Мені щоночі сниться. 

img_5737Кажуть, що Наполеон спав по 4 години на добу, і цього йому вистачало. Нічого не знаю – я маю спати мінімум 8 годин (а краще, 10), щоб почуватися не андроїдом на автоматичній програмі (як у серіалі  WestWorld), а людиною з бажаннями, амбіціями і нормальним диханням.

Єдина річ, якої мені СПРАВДІ бракує в декреті – можливість ввечері лягти, і до ранку спати. Аби точно знати, що як би не втомилась за день – наступить ніч, і сон виправить все. Звісно, це класика для мам грудничків – не спати, і я була готова до цієї класики, і коли в 2,5 місяці Віка раптом почала спати всю ніч (з 10 до 10, уявляєте?), я більше хвилювалась, чи не припиниться моє ГВ, ніж кайфувала від спання. Дурна. Треба було спати і радіти, і поменше хвалитися, як же я круто висипаюсь в своєму декреті.

Чорна заздрість невиспаних мамочок – дуже дієва субстанція, і рівно в 5 місяців моє сонне щастя закінчилось. Яка я була щаслива в травні-червні-липні – я щодня гуляла з візком по 15 тисяч кроків, схудла до довагітного стану, мала силу товктися з малою цілий день по місті, навчилась нормально їздити за кермом, навіть купила собі нові шмотки і зробила шампунь з вітаміном В і мумійо (простигосподи), зупинивши випадання волосся. ТА Я БУЛА В УДАРІ!

Звісно, це нічне прокидання – це не таке вже аж пекло, треба всього лише 2-5 разів за ніч (як вже пощастить), витягнути Віку з її колиски (з до чорта височезними бортиками!), прикласти до грудей, і тут вже два варіанти – або терпляче чекати, поки мала поїсть, і далі акробатично вкладати її в колиску; або засинати в моторошній позі на одному боці, спиною в крижану стіну, і вічним острахом якось не розрахувати, і щось десь не там і не так придавити.

У гірших випадках (приблизно один раз на два тижні), Віку мучили або пізні коліки, або ранні зубки, або – я не знаю! видиво Полтергейста?! – і нічні прокидання не закінчувалися на мирному перекусі. Дитина надривно верещала, вмикалося світло, капався Інфакол, ясна змащувались гелем з льодокаїном, пропонувалися водичка, пісні і танці, я часами верещала разом з нею (і погрожувала, що піду спати на диван у вітальню, якщо чоловік негайно не візьме участь в цій Вальпургієвій ночі).

А загалом, ночі втратили свою суть – і завалюючись ввечері в ліжко, я знала, що вже за пару годин мене розбудять. Я провітрювала кімнату додатково, зволожувала повітря, намагалась перед сном нагодувати такккк, щоббб! Але як написали мені мудрі жіночки на Сучасних Берегинях – ніхто не обіцяв, що буде легко. І я змирилась.

Хоча періодично питала чоловіка щось типу: “Чуєш, а може, той матрас з кокосом просто незручний?” або “А якщо записатися на вебінар по грамотному вкладанню спати?” – я розуміла, що доки є ГВ, доти я й демотивоване зомбі зі скупими залишками енергії десь на денці.

А! Ще кілька слів про СС (спільний сон). Кажу чесно, моя лінь і невиспаність посприяли цьому явищу, надзвичайно корисному для психіки дитини (хоч і дико незручному для моєї спини). Коли Віка була маленька, мені страшно було засипати поруч, але десь з 8-9 місяців мала поступово-поступово, і майже назовсім перебралась у наше з чоловіком ліжко – мені здавлося, що їй набагато солодше спиться, притулившись до теплої мамочки, і не підіймалась рука перекласти в колиску, тож ранки ми майже завжди зустрічали в обнімашках 🙂 Що, насправді, дуже приємно, навіть якщо я всю ніч спала у якійсь чудернацькій позі креветки з віддавленим плечем.

Щодо денних снів – місяців з восьми у нас все стало дуже симпатично, дитина спала тричі на день, мінімум по годині, інколи двічі – але ранковий сон (з перекусами) міг тривати до 11 ранку. Бо раніше мала спала лише під час прогулянок надворі, дуже хаотично і уривчасто. Ближче до року денний сон скоротився до двох разів: до обіду і ближче до вечора, по годині-дві, але вечірній сон часто міг пропускатися Вікою з різних, невідомих мені, причин.

Одним словом, станом на весну-2017, Віка вночі прокидається часто, більшість часу спить з нами, прокидається або у 8 ранку (і тоді денні сни приблизно такого формату – 11-12, 15-16, 19-20) і засипає близько 22-23. Під час Вікіних денних снів я прибираю, готую, читаю, малюю, дивлюсь фільми – але майже ніколи не сплю; бо просто не вмію спати вдень! А про “всенощне” спання продовжую мріяти і вірю, що рано чи пізно так воно і буде – я спатиму всю ніч безпробудно, а вранці не більше, і не менше, а звертатиму гори! 🙂 

 

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!