Пост для мам, які хочуть забагато

мами, втома, декрет, емоції

Забагато від самих себе.

Як зрозуміти, що мама хоче забагато?  По-перше, ти у вічному пошуку чогось (у вічному! Ні хвилини спокою  для мозку – яка там медитація).  І по-друге, в якийсь момент ти відчуваєш, що тонеш. Тонеш у вічних безкінечних завданнях, які ставиш сама перед собою. Я це збагнула прямо сьогодні, на секунду рефлекснувши, і глянувши на себе збоку. Схаменули мене 200 відкритих вкладок на ноуті.

Ну як 200 – може, й не 200 – але я намагалась одночасно купити Віці босоніжки (мене цікавили саме шкіряні, по максимальних сейлах, вигідні, і ще бажано гарні, і щоб легкі, і коротше ще стодесятьякі). Так  от – купити босоніжки (ви ж розумієте, що купити взуття дитині – це не така сама розвага, як купити їх собі? Задоволення тут не так багато, а більше мозгофаку). Знайти якийсь відпочинок для нас на вихідні (“відпочинок” – в лапках, бо для мене давно вже найкращий відпочинок закритися десь в комірці з книжкою).

Прочитати хоч одну статтю по веб-дизайну (мій мамоблог – ви ж помітили, скільки в ньому фейлів?!). Дописати замовлення по роботі. Впорядкувати фотки за всі сто років мого існування (судячи по кількості фоток, я існую ніяк не менше). Бо якщо я їх не приведу хоч до якогось ладу, то вони загубляться  в часі і просторі, і я на старості років ніколи вже не згадаю себе молодою, але не це найгірше – найгірше, що не згадаю Віку малою (а їхнє кучеряве дитинство – хіба ж не єдина причина наважуватись на такий подвиг, як батьківство, га?!). Ну от – тепер ви в курсі, наскільки я буваю замороченою. І відвертою, це також.

Вичитати про останню вакцину, яку ми маємо зробити (ясне діло, ні по якому вже календарі щеплень), а ще про W-позу, в якій Віка чомусь так полюбляє сидіти, як може вплинути на її розвиток ранній “вивих няні”, способи, як примусити себе гратися з нею хоча б по годині в день (з задоволенням), знайти якусь систему, щоб в домі збиралось менше пилюки (блін, та пилюка – мій особистий ворог. Пилюка всюди, навіть в мене в волоссі: я вже підозрюю, може, у мене якийсь особливий прото-зір, і я рідкісний екземпляр людства, який бачить надто “потужно” і вбачає пилинки навіть там, де всі інші їх не помічають впритул?!).

А ще мені треба навчитись чогось нового – і знайти якісь нові курси, і для дитини також (бо їй вже два роки, холера! А вона досі не побувала на жодному майстер-класі!!!) Це я жартую, але насправді, не жартую.

Ну я  можу перераховувати і далі свої вкладки – але ж мами всі це знають.

Всім це знайомо. Ми всі хочемо встигнути все. І в результаті, я сиджу вже другий місяць застуджена і – яке чітке слово – ЗАБЕМБАНА, в моїй голові, обійнявшись, плачуть мама-невдаха, жінка-лузер і чудовисько з посіченим волоссям. І в мене враження, що я у цьому світі “ефективних мам” пливу у велетенському океані, пливу з останніх сил, і дуже погано мені це вдається.

Я виринаю, аби вдихнути повітря, і щоразу вдихаю все менше, і все більше ковтаю води; я ніяк не можу дати собі раду, і як тільки якась хвиля раптом виносить мене на поверхню, і я можу не лише відчайдушно гребти, а й помилуватись сяючою поверхнею води чи заходом сонця, мимо пропливає якась гігантська баржа (це я так метафорично описую свої свіжі “новинки” – як те моє запалення легенів, нежданна-негадана криза 2 (3?!) років  чи поламане зчеплення, щоб йому добре було)… Так от, ця холера накочує звідкись збоку, і не лише наново топить мене, і ще й надовго оглушує ревом “мотору”, і все,  я вже знову ледве вигрібаю.

Так, в суботу, застуджена і страша, як та смерть, везла Віку на плавання на  10 ранку (10 ранку!!! це був подвиг в суботу!) – і з останніх сил, мало не на колінах, повзала за нею, суперактивною і щасливою, в погонях за білками в парку… І сьогодні, в неділю, вирішила вже, що я зараз або потону, або катапультуюсь.

І я катапультувалась. Всю неділю я не вийду з дому. І дуже попрошу всіх, хто хоч якось дотичний до мого материнства, дати мені спокій. Я насолоджуватимусь фармацетроном і самотністю – і от, вперше за фіг знає скільки часу, напишу новий пост. А це теж мені потрібно – бо так я спілкуюсь з іншими мамами, які не тільки “а чому твоя ще не ходить на горщик” чи “ну в нас такого не було” –  а й “хух, і я таке саме!” – і від цього легше “пливеться”. Чесне слово.

І ще я сьогоні зрозуміла – що мами, зарази такі, завжди хочуть БАГАТО.

Більше, ніж в свої “домамські” часи. І через це бувають такими втомленими – ментально, а не лише фізично, бо бути одночасно виконавцем і менеджером проекту – це дуже важко. Навіть якщо в твоїй команді є надійне плече. “Плечу” – переважно – навіть при “максимальній татівській комплектації” – не треба, щоб дитячі босоніжки були “ще й гарні”, ну і на W-позу він швидше за все зреагує “та я так все дитинство просидів”; коротше! Може, вони й праві у цьому? І ми – жінки – і ще й мами – просто занадто заморочуємось? Та тфу. Хай ходить в минулорічних кроксах, а з мене поки що досить і того, що я трохи мама, трохи працююча мама і трохи ще може мама-блогєр 🙂

І так молодець, і гори воно все вогнем – лишаю тільки одну вкладку: з музичкою, і йду читати добру ненав’язливу книжку. Трохи соромно зізнатись, але я вже півроку мордую “Чому нації занепадають” Дарона Аджемоглу  (господи, та я просто затупа для неї, чи в мене нема часу гуглити супутні факти по 400 на сторінку!), тож забила не неї, як і на свіжокуплену мудрість про дитячі кризи від  4mammas, і любенько собі кайфую під “Три бажання” Ліян Моріарті, і мене ні разу не мучить совість.

Бо я, блін, просто людина, і чого це я маю хотіти від себе забагато?!

Навіть попри чудесну погоду, за кожну просиджену вдома годину якої, мене починає мучити совість.Я маю право не витрачати кожну хвилину “продуктивно”. Чи завжди бути готовою до нових мамських досвідів. Інколи я маю навіть не право – необхідність! – вигребти на берег і передихнути. А в хвилях батьківських турбот хай поборсається хтось інший (або – зрештую – ніхто). Може, все це не так важливо, як здається – поки дивишся з берега, а не захлинаючись у воді?) 

Всім класного непродуктивного дня! Хай все буде добре. 

 

11 Replies to “Пост для мам, які хочуть забагато”

  1. Думаю, що Ваш пост – це ковток свіжого повітря для багатьох мам, а для мене – особливо). В погоні за “ідеальною мамою” ми часто-густо забуваємось про себе… А нашим малятам потрібна саме щаслива, а не “ідеальна” мама)

  2. Як щиро, правдиво, і “в яблучко”! Ви така не одна… Тих “треба” вже така горища назбиралася, і як не стараєшся, скільки галочок в ту-ду лісті не ставиш, а гора все росте… а за нею не видно радості від простих речей, які зрештою і є щастям… Давно розумію цю проблему, але не знаю, як відключити совість, чи то не совість, а якась нав’язлива “му ха” (саме з пробілом, як це вимовляє доця), яка не дозволяє ні на секунду розслабитися , поки просто не “вирубає” або поки не зірвуся ..

  3. Я читаючи пост підняла собі настрій) читала з позитивними емоціями) бо бачила частково себе і це мене чомусь смішило.))) Це проблема всіх мам…..і я думаю кожна мама з часом приходить до таких думок, та починає діяти. Ще я запримітила за собою, насправді все, що я роблю чомусь дуже треба, але коли сісти проаналізувати то насправді не все треба, а тим паче замучена і забігана мама((( я в дитині хотіла реалізувати те чого не вистачало мені))) і ніколи не думала, що відпочинком буде закритися десь і побути самій) ми часто робимо те що “треба” а не те що хочемо(((

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!