Mom’s Column: Коли мами не вистачає на все і завжди. Пост про мамину “неприсутність”.

img_4603Іноді я помічаю, що найбільше мене тягне до малишки тоді, коли її тримає на руках хтось інший. Мені відразу хочеться її посмішити, полоскотати, щось до неї заговорити, побавитись…

Звичайно, що і коли ми вдвох, мені хочеться з нею дуріти і гратися, але переважно, коли ми вдвох – я або її годую, або переодягаю, або гуляю з нею; і буває час, коли я просто “зависаю”, як мама, і моя увага з малої відконцентровується кудись далеко: у вікно, на розмову з сусідкою, на фейсбук, в телевізор, та куди завгодно. Я отямлююсь, коли Віка починає тягнути мене за джинси чи пронизливо хникає; я обіймаю її, я даю їй іграшку і читаю книжечку. А потім знову “зависаю”. І часом, прокинувшись вранці, а перед тим не спавши всю ніч, я з малою сам-на-сам, і дивлюся на неї, таку милу, в піжамці, рум’яну зі сну; і вона тягнеться до мене, щоб трошки зі мною погратися.

А я думаю: “Блін, яка ж вона чарівна зараз! Я б мала цілувати-обіймати її!” – а сама вмикаю якийсь мультик, щоб десять зайвих хвилин полежати. В такі моменти я відчуваю, що через таку ранкову материнську втому (коли прокидаєшся вже змученою) – я не можу на сто відсотків насолодится своєю дитиною.

Напевно, коли ти виспана, свіжа, після душу і міцної кави, зустрічаєш вже передягнену і нагодовану малечу – ти готова на голові стояти, щоб лише вона сміялась; готова показувати їй тисячі приколів і вчити мільйона нових фішок. Та ти з рук її не спускатимеш! Виходить якийсь парадокс – мами, через вічну таку “фонову” втому, не можуть на повну кайфувати від своїх власних дітей.

Точніше, не завжди можуть – бо іноді навіть крізь втому, однією рукою вмикаючи пароварку, а іншою – чистячи зуби, а ногами заштовхуючи під стіл ходунки, ти можеш неймовірне: грати в якісь простенькі смішки-хованки зі своєю малявкою. Абр приймаючи душ, співати їй пісеньку, або збираючи взимку на вулицю, крізь піт і сльози, вигадувати на ходу ахсмішні історії про все на світі. Але іноді приходить момент, коли ти якась не те що навіть погана, а просто байдужа і холодна мама. Якийсь робот, що робить свою роботу.

Я ще іноді мучуся докорами совісті через все це – але що далі, то більше переконуюсь, що все, що відбувається з середньостатистичною мамою, це нормально. Я фізично не можу бути “присутньою” весь час.  Та я море всього не можу, як виявляється! Але прикол в тому, що, як мама, я все ж можу трохи більше, ніж всі інші.

Бо навіть якщо мами не вистачає на все – її вистачає на дуже  багато 🙂 Просто іноді мамам треба давати відпочити – щоб вони були знову готові до стояння на голові, ну ви зрозуміли: однією рукою вмикаючи мультиварку, а іншою… (і так далі).

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!