Казка про тістечко, в якого збувалися мрії

Одного разу, зовсім недавно, в одній кондитерській задумали напекти тістечок. Звісно, кондитерські на те й є на світі, аби пекти тістечка, а ще торти, пончики, ватрушки, сирники та гору всякої-всячини. І в нашій кондитерській якраз таке готували, для слухняних діток та ввічливих дорослих – з кремом, помадками, вишеньками, горішками, джемом, посипками, з ванільними, полуничними та шоколадними ароматами, на будь-який смак та вибір!

І цього разу тісто замісили для такої мети – потішити чимось солоденьким ласунів та ласунок. В тісто додали досить цукрової пудри, меду, зробили його здобним та солодким, розділили на два десятки невеличких кульок, загорнули кожну в тоненьку целофанову плівочку, і поставили на поличку холодильника, чекати свого часу.

– Ой… – не встигли зачинитись двері холодильника, як одна з тістяних кульок заворушилась, – Але ж тут холодно! Бр-р-р…

Біля неї відразу заворушилась друга, така ж, вочевидь, любителька побазікати:

-Я б сказала, радше свіжо! Як на березі моря вранці…

-Тю, – здивувалась перша Кулька, – А ти хіба там побувала?

-Та куди мені, – безтурботно відповіла друга, – Мене ж щойно зліпили, як і тебе, шановна… Але обов’язково побуваю!

-Ох і мрії ж у тебе, – зітхнула перша Кулька,  – А я от не любителька фантазувати. Я знаю, що мене за кілька годин витягнуть з холодильника, розкачають, спечуть, перемажуть кремом, продадуть та з’їдять, от і все… А вже де з’їдять, на березі моря чи в якомусь гаражі, яка різниця?

Друга тістяна кулька замислилась. Вона була дуже життєрадісна з народження, і з захватом чекала свого перетворення в розкішне, запашне, біло-рожеве тістечко, і неодмінно щоб з вишенькою на вершечку. Вона не хотіла задумуватись над такими сумними речами, як те, що кожне тістечко неодмінно хтось має з’їсти, і коли це станеться.Життя було прекрасне, вони тільки з’явились на світ, все було попереду, і друга тістяна кулька вирішила не звертати увагу на похмурі слова своєї посестри.

– Слухай, – спитала вона радісно та нетерпляче, – А ти яким тістечком бажаєш бути?

– Як це, яким? Солодким, напевно… – протягла перша Кулька. – Ми всі солодкі, в нашому тісті стільки ванілі та меду, що по-іншому і не може бути…

-Та ні! – заперечила весела Кулька, – Я маю на увазі, яким саме – заварним, еклером, з прошарком абрикосового джему чи виноградного желе? Яким шоколадом залите? Чорним, білим, чи…може… й рожевим? З мигдальними горішками зверху? Чи, може, таким рулетиком в кокосовій стружці і з чорносливовою начинкою?…

– Що, що? – спантеличено перепитала перша кулька, – Яким ще рулетиком? Яким ще шоколадом?.. Що за дурниці?

Друга кулька здивувалась. Вона точно знала, що хоче стати найсмачнішим тістечком у світі – щоправда, часу на те, аби продумати всі деталі, у неї поки що не було, але вона постійно тільки про те й думала – ще поки її місили сильні руки Кухарки, ще тоді, коли її формували в кульку і загортали в целофан.Наприклад, вона точно вже знала, що хоче бути запечена у формі корзиночки, такої хрумкої і апетитної, неначе справжня. А всередині… Всередині в неї покладуть щось таке повітряне, щось таке білосніжне, щось таке смачне, щоб у всіх аж голова закрутилась! Що саме, вона ще не придумала, але ж у неї ще було досить часу!

– Корзинка… Білосніжне… – перекривила її перша Кулька, – Пхе! Та яка ж різниця, що з нас зроблять? Та й, крім того, хто нас буде слухати? Ми й говорити по-людськи не вміємо!

– Говорити? – здивувалась друга Кулька, – А нащо ж нам… говорити? По-людськи?

Перша кулька ошелешено витріщилась на подругу. Ну і недотепа! А як же ти поясниш Кухарці, що ти хочеш у форму корзинок, а не човників чи чого там ще?! Ото недотепа! Але вголос вона сказала:

– Дурниці це все. Зовсім скоро нас схрумає якийсь ласун, і всі ці наші розмови залишаться лише пустим звуком.

– Але ж бути Тістечком – це так прекрасно! – не погодилась друга Кулька. – Ти тільки подумай!     

Тістечко, солодке, апетитне, здобне, таке красиве! І таке запашне! Кожен бажає спробувати шматочок! Кожен вдихає аромат, милується тобою, ласує, насолоджується! Хіба ж не щастя? Хіба ж не блаженство, отак провести своє життя?..

– І закінчити. – похмуро додала перша Кулька.

Друга ще хотіла щось додати, але раптом двері холодильника відкрились, і Кухарка дістала тісто на стільницю. Друга кулька міцно зажмурилась і подумки зашепотіла: «Корзинкою! Корзинкою хочу!..». Перша косо глипнула не неї і зітхнула – наївна! Вона-то не вірила ні  в задування свічок на торті, ні в падання зірки, ні навіть коли в холодильнику стояла між двома тезками-морквинами, теж не загадала бажання. На  думку першої тістяної кульки, мріяти – це дарма тратити час.Ну, а свій вона витрачала  на похмуре і нудне очікування – однаково насуплено чекала вона і того, як з неї пектимуть тістечко, і як прикрашатимуть, і як їстимуть. Яка різниця, гадала вона.

Її Кухарка взяла першою, покрутила в руках, трошки пом’яла, розкачала качалкою і поклала в духовку. Вже рум’янячись на вогні, через товсте скло духової печі, вона здивовано побачила, як її колегу, наївну мрійницю, акуратно втискають в форму-нержавійку. Авжеж так, саме у форму корзинки!

«Пощастило ж», – подумала наша перша кулька, і вже приготувалась затуляти вуха – її подругу поставили поряд з нею у піч.

– Урааааа! – лементувала з своєї нержавійки та, – Я знала, я знала!!! Я таки стану Тістечком-Корзинкою! Яке щастя!

– Теж мені радість, – пробубніла її сусідка, – Корзинка то й корзинка, яка різниця…

– Ох, а ти яким тістечком будеш? –  добродушно поцікавилась подруга, вгамувавши радість.

– Я? Ну… – вона оглянула себе уважно, – Я  мабуть буду заварним, чи що…

– Та ні! – засміялась Корзинка, – Заварні всередині з начинкою! А у тебе форма зовсім не така, щоб вприскувати крем всередину!

– Ну тоді… Тоді… Може, я перекладанець?…

– Перекладанець? Та ні ж… Перекладанець тому так і зветься, що в ньому коржі перекладають, а у тебе тільки один корж…

– Вафля чи що?

– Вафлі печуть у вафельниці!

Обоє замовкли. Корзинка ще спитала, чи бува не вівсяне печиво – так здалека нагадує, але і ця версія була хибною : у тісті в них не було ані натяку на овес. І тоді вони вирішили, що вона – Тістечко-Коржик.– Коржики роблять з родзинками і поливають шоколадом! – заспокоювала її Корзинка, – Такі смачнючі!

Тістечко-Коржик стало ще похмурішим, і тільки обірвало базікання Корзинки:

– Та Коржик – то й Коржик… Яка різниця?

Так вони й допікались в повній тиші. Коли до кінця залишилось хвилин п’ять, Корзинка все ж таки не витримала, і спитала:

– А… ти знаєш… яку б саме поливку хотіла?

– Що? – спросоння перепитало Тістечко-Коржик.

– Ну поливку! Є ж і фруктові, і шоколадні… Всілякі!

– Ні, мені байдуже. А ти вже, дивись, намріяла і про це собі?

– Я б хотіла на дно краплю густого, молочного шоколаду… А зверху – пишна піна збитих вершків… Така, як ото висока хвиля у морі… Біла-біла, легка, як хмарка, а зверху…  а зверху!…

-Оце ж лишенько!!! – роздратовано вигукнуло Тістечко-Коржик, – Тебе ж з’їдять не пізніше як за тиждень!! Яка різниця, з чим ти будеш?! Набридла вже!

– …а зверху вишенька… – зовсім тихенько закінчила Корзинка і похнюпилась.

Їй було шкода сусідку, і вона щиро жаліла, що з тої  спекли абиякого коржа, а не хоча б гарненького човника чи сердечко (вона бачила такі форми на столі в кондитерській).

Але довго хнюпитись наша мрійниця не вміла – а крім того, вона щиро вірила, що мрії здійснюються, і знову міцно-міцно заплющила очі, і вже майже як наяву уявила собі, як в неї, свіжовипечену та запашну, з кондитерського шприца витискають густу краплю справжнього, ароматного шоколаду… Як ця крапля гусне, твердне, і зверху на неї насувається ціла хмара збитих вершків… І як вінець, як вершина всіх Корзинчиних бажань – свіженька, яскраво-червона, з кокетливим хвостиком, вишенька! Ех!

Тим часом, час підійшов, і її витягнули з духовки. Корзинку поставили стигнути на стіл, а тим часом на кухню зайшла Подруга Кухарки, і жінки почали теревенити.

-Дивись, корзинка! – ахнула Подруга, – Яка апетитна! З чим же ти її приготуєш?

-Та от, думаю, з сиром і ізюмом, – сказала Кухарка, – така собі Корзинка-Ватрушка…

-Чудово! – погодилась подруга, – А ще як додаси ізюму, то буде взагалі смакота!

А що, гарна думка… – і Кухарка взялась щось бадьоро розмішувати в своїх каструлях.

Корзинка тим часом заціпеніла від жаху. Сир? Ізюм? Ні!!! Тільки не це! Вона так хотіла вишеньку, так хотіла молочний шоколад… і збиті вершки…Лишенько!!!

Вона важко зітхнула, і вирішила, що все ж таки переживати нема чого – адже це нічого не змінить. Єдине, що вона могла зробити, аби не допустити такого повороту подій – це напружитись і луснути на шматки. Але хіба ж це добре? Хіба не краще бути Тістечком, хай і сирним, ніж просто шматками тіста, які викинуть у смітник, чи в кращому разі перетруть на посипку?!

І Корзинка заспокоїлась.

А тим часом кухлик з розтопленим шоколадом, який стояв на поличці вище, розхитався від активних рухів Кухарки (вона якраз збивала сирну масу у блендері), перехнябився… і тонка цівка відбірного молочного шоколаду полилась прямісінько у корзинку!

– Ой леле! – вигукнула від несподіванки та. – Та ж це те, по що я мріяла все життя! – і на радощах вона аж запищала, блаженно примружившись.

Кухарка і собі загукала «Ой леле!», швиденько підібрала горщик, витерла розлитий шоколад, і глянула на Корзинку.

– Ти диви! Якраз поцілило у корзинку! – сказала вона подрузі, – Що ж тепер робити?

– Ні-і, сир з шоколадом – це вже не те! – сказала Подруга, і Корзинка міцно-міцно зажмурилась, – Найкраще сюди тепер пасуватиме…гмм….

«Вершки і вишенька! Вершки і вишенька!» – подумки заволала Корзинка…

– Гарно  збиті вершки! – вигукнула Кухарка.

– Аякже! – зраділа подруга, – І ще вишенька зверху!

Ох, яка ж щаслива була наша Корзинка, коли її нарешті зробили справжнісіньким, омріяним шоколадно-вершковим тістечком! А коли їй на маківку, як корону на голову, поклали свіженьку вишеньку, вона щосили заспівала:

Ой у вишневому садочку

Там соловейко щебетав

Фіть фіь фіть

Тьох тьох тьох

Ай ай ай

Ох ох ох

Там соловейко щебетав!

Від щастя їй аж голова закрутилась, вона відчула, що тепер вона – не просто тістяна Кулька, і навіть не просто собі здобна Корзинка, ні! Тепер вона – Тістечко, красиве, хоч на обкладинку журналу! А смачне-е-е! Напевно, не один ласун ковтне слинку при одному погляді на це диво кондитерського мистецтва! Тістечко співало, сміялось і навіть трішки пританцьовувало, розглядаючи себе в полірованій поверхні столу. Здійснилось! Здійснилось!…

– Ой Боже! – раптом скрикнула Кухарка – Що ж це горить?!

Вона швиденько кинулась до духовки, звідки вже ішов їдкий дим, замахала кухонним рушничком, почала тарахкотіти дверцятами та рештіками, та було вже пізно.

От халепа! Згоріло на вуглики, тьху ти… Доведеться все геть чисто викинути на сміття, а шкода – це мав бути імбирний пряник для мого племінничка з Ялти! Він їх так любить, дуже просив спекти і найкращий привезти йому на берег моря!– Та не сумуй, – підбадьорила Кухарку Подруга, – Думаю, корзинка з вишенькою теж його втішить!

Кінець 🙂 

Processed with VSCO with c1 preset

2 thoughts on “Казка про тістечко, в якого збувалися мрії

Що думаєте про цей пост? Дуже цікаво!

Scroll Up